Читати книгу - "Хатинка в морі"

— Тсс, тихше, в наметі у нас черепаха.

Батько сказав:

— Та вона не чує нічого. — Однак притишив голос. Побачивши Теклю, він зауважив: — Вона ж не їсть капусти.

А Майка зажурено протягла:

— Тату, та вона нічого не їсть. Бідна Текля, ми ж не знаємо, яку травичку ти любиш.

Вітась умить знайшов вихід. Він побіг і приніс пучок різної трави і простягнув просто до Теклі, але вона сховала голову і ніжки.

— Ой-ой, вона цього, мабуть, не любить, — з докором мовила Майка.

— Тату, — спитав Вітасик, — чому вона якась дика, нічого не хоче?

Тато посміхнувся:

— Та вже ж не свійська, і вона не знає, що ти просто хлопчисько, а, мабуть, думає, що ти тигр і хочеш їй голову відкрутити.

Майка не вщухала. Вона умовляла черепаху:

— Теклю, це не тигр, це Вітась.

— Ну, чого ви клопочетесь? — сказав тато. — Яка від неї користь? Он риба — це я розумію. З неї мама може і юшку зварити, і засмажити.

— А ти забув, що у Жюля Верна в «Дітях капітана Гранта» їли черепахові супи? — втрутилась у розмову мама.

Тут Вітась помітив, що у Майки очі зробились якісь зовсім круглі, насторожені. Він хотів заспокоїти сестричку, але Майка вибухнула плачем. Вона голосно схлипувала, вимовляючи уривчасто:

— Не дам Теклі… Ви ще суп варитимете черепаховий…

А тато сказав:

— Що ти, дочко! Супи варять з інших черепах.

Заспокоївши Майку, мама наказала сідати обідати. Тато дуже зголоднів, ловлячи рибу.

Під час обіду Текля непомітно кудись зникла, і лише згодом її знайшли у найтемнішому кутку намету.

— Ось де ти! — радо вигукнув Вітась. — А ти мені саме потрібна.

Він схопив у тата на стільці туш і пензель, притис до себе Теклю і вислизнув з намету…

За ним чкурнула і Майка.

А Текля зовсім втягла голову й ноги, що їх і помітити не можна було.

— Ну, чого ти так зіщулилась? — дорікав черепасі Вітась. — Та я ж не тигр.

Але ці докази Теклю не заспокоїли. Вона продовжувала сидіти, зіщулившись, у своєму панцирі.

Вітась, побачивши, що вона не збирається витягати голівку, взявся до роботи. Він умочив пензля в туш і почав ретельно виводити на черепашиному щиті своє ім’я.

Майка весь час крутилась коло нього, не розуміючи, що він робить. Нарешті вона не витримала:

— Вітасю, а Вітасю, що це буде?

Вітась поважно відказав:

— Моє ім’я — Віктор.

Майці це здалося дуже цікавим, вона почала підстрибувати, вигукуючи:

— І моє ім’я, і моє напиши!

Вітась неохоче згодився і почав виводити слово «Майя». Але в цю мить до них підбіг тато.

— Що ти робиш, бешкетнику? Навіщо мучити тваринку?

Вітась навіть розгубився.

— Та нічого я їй не роблю. Вона он сховалась зовсім.

— Нічого черепасі не буде, — сказала мама. — Вона навіть не відчуває. От давайте сядемо, я розкажу вам цікаву історію.

Вітась відніс Теклю в намет, і всі зручно вмостилися на моріжку.

— От слухайте. Нещодавно в Адріатичному морі рибалки витягли черепаху з якимись літерами на панцирі. Ніхто не розумів, що вони означали, і черепаху передали вченим. А вчені одразу побачили, що це — російські літери і написано там було ім’я нашого великого письменника: «Максим Горький» — і дата, себто число, коли зроблено напис.

— От бачиш, — сказав підбадьорений Вітась татові, — а ти кажеш — мучу тварину.

Тато всміхнувся:

— Так то ж Максим Горький, славетна людина, дорога й близька всім людям. От ти будеш працювати — винайдеш щось корисне людям, а поки що нікому не цікаво читати твій підпис.

Майці було шкода такої чудової вигадки. Вона всіляко намагалась виправдати брата:

— Вітась винайде щось.

Мама з дітьми зайшла знову в намет. Тут Текля заспокоїлась і зовсім безпечно блукала поміж меблями.

День пройшов без особливих пригод. Надвечір, коли Майка уже заснула, Вітась згадав, що Теклю треба повести погуляти. Вона цілий день була у задушливому наметі, а виводять же собак на свіже повітря.

Він не знав того, що черепахи вдень взагалі дуже кволі і навіть не їдять.

Вітась узяв черепаху і виніс її на травичку. Він міркував: «Неповоротка Текля не втече. До того ж я буду стежити».

А черепаха, як і всі черепахи, надвечір пожвавішала і, дуже зрадівши свіжому повітрю, ураз попрямувала собі в зелену травицю. Вітась дивився в інший бік