Читати книгу - "Коли курява спаде"

Батько знав, що наївна обіцянка дітей про помсту обов’язково буде реалізована, тому наказав відправити за ними навздогін солдатів. Старший брат йому при цьому зауважив:

— Краще діяти із значними пересторогами, адже ти відпустив їх у присутності багатьох людей.

Але туси все одно відправив солдатів навздогін. Та протягом трьох днів майбутніх ворогів не було впіймано. Після цього часу вони вже повинні були залишити землі туси. Три дні — це найшвидший час, за який можна перетнути землі Мерці від центру до кордону.

Відтоді жінка, яка згоріла, і її двоє дітей перетворились на батьків кошмар.

Коли справа заходить так далеко, то єдине, що може трохи заспокоїти людину, це проведення масштабного поминального обряду.

Лами з нашої молитовні й лами з монастиря Міньджулінг зібралися разом. Вони зробили з тіста багато фігурок тварин і людей, щоб провести відповідний обряд[57] і відвести усі прокляття та приховану ненависть від туси на ці фігурки. Врешті-решт усі ті фігурки разом із трупами були урочисто відвезені до підніжжя гір і там урочисто спалені. Сировиною для кремації обрали дерево обліпихи, що гарно горить. Адже, як кажуть, навіть найтвердіша річ у світі розлетиться попелом у потужному вогні цієї деревини й зникне за димом. Прах після кремації розвіяли на всі чотири сторони так, що жодна сила не могла б його знову зібрати докупи.

Мак на полі вже почав достигати, тож над долиною повис п’янкий аромат.

Живий будда Цікер із монастиря від задоволення, що випало йому в останні дні, зовсім забув про біль холодного ставлення до нього в останні роки й щиро сказав туси:

— Я думаю, що всі ці події не сталися б, якби ви не посіяли ці квіти. Вони викликають безлад у людських душах!

Живий будда раптом схопив туси за руку, але той прийняв її і сховав під плащем, після чого холодно спитав:

— Що ж тобі не подобається в цих квітах? Вони недостатньо красиві?

Почувши це, живий будда зрозумів, що знову виявив ваду освіченої людини й не стримав свій язик за зубами, тож поспішив скласти перед собою руки в долоні, прощаючись. Однак туси потягнув його за руку й сказав:

— Ходімо подивимось, що з тими квітами.

Живому будді нічого більше не залишалося, як піти слідом за туси на те поле, що спричиняло безлад у людських душах.

Їхній вигляд тепер уже був інакшим.

Яскраві пелюстки вже повністю осипались і над зеленим листям з'явились зелені кульки, розміром із монашу голову. Туси розсміявся:

— Справжнісінька голова одного з твоїх монашків!

Говорячи це, він махнув палашем, і зелені коробочки з бумканням покотились по землі.

Однак будда, втягнувши ковток повітря, дивився на молочко, що виступило на місцях зрізів.

Туси спитав:

— Я чув, що в лам-чудотворців кров не така, як у звичайних людей. Може, вона має колір молока?

Живий будда відчував, що йому немає що сказати. У паніці він наступив на одну з круглих макових коробочок, що валялися на землі, і вона луснула, мов голова. Живому будді залишалося тільки підняти голову й подивитися на небо.

Воно було ясним, без жодної хмаринки. Тільки один орел патрулював у висоті. Він горизонтально простягнув свої крила й віддався на волю повітряних потоків гірської долини, що або піднімали його величезне тіло, або опускали. У сонячному промінні відбитий на землі його могутній силует збільшився. У польоті орел пронизливо кричав.

— Він накликає дощ і вітер, — сказав живий будда.

Це також вада освіченої людини — пояснювати все, що бачиш. Туси Мерці розсміявся, відчуваючи, що немає потреби привертати його увагу до того, що він і сам бачить, однак сказав:

— Так, орел — це володар неба. Коли він з'являється, щури й змії на землі всі ховаються по своїх норах.

У цей момент володар птахів із потужним свистом промайнув перед туси й живим буддою і, вхопивши в чагарях пташку, що жалібно кричала, полетів із нею у височину, до місця, де поміж деревами стриміли високі кам’яні бескиди.

Згодом туси Мерці казав людям, що в той день він провчив живого будду, щоб той не зазнавався.

Люди, які полюбляли лізти не в свої справи, пішли до живого будди спитати, чи це так. Той сказав:

— О Небо! Ми, монахи, маємо право тлумачити все, що бачимо.