Читати книгу - "Нестяма"

І от наші бачуть, що бачити їм тут нічого — пусто, лише ошмьотки-обламки, й давай думать, що б це все значило? Доки хтось не згадав, що в тюрязі разом із Туполівим сидить хто? Да той же само ізобрітатіль ракет типу «катюша», якими ми всю війну виграли, по фамілії Сірьгій Ко-рольов — і давай його бистрінько розконвоїрувать, і везти в Портсдам, щоби він їм усе пояснив.

Розповідає Сергій Корольов:

— Прибули ми туди на світанку, але незважаючи на це, нічого не побачили, почавши при цьому длубатись у незрозумілих запчастинах, я зрозумів, що ми маємо справу з незрозумілим типом ракет, які літають не на пороху, як їм положено. А на чому? Побачивши різних багато труб, я прийшов до висновку, що літають вони на жид-кості. Тоді ми швиденько оконвоїрували тих німецьких вчених-ракетьчиків, які не польстилися на запад і не предали родіну (як тіпа то, що зробив Фон Браун із кучкою прихлібатілів), а чесно потрапили в ГУЛАГ, мною попередньо освобождьонний од себе. Ми їх розконвоїрували з лісоповалу.

Получені запчастини з підконвойним персоналом переправили в село Капустяний Яр, де при помощі їх воз-создали ракети. І получилося що? Та справжнісінькі тобі «Фав-два», які й стали первими отєчиствиними ракетами тіпа жидкосно-іріктівних. Такі вдачні, що ми їми воювали Корею, Кубу, Їгипит, В’їтнам, і які по праву ще й досі возяться на параді в Красній площі, лише перекрашені ні в кубікі, як були, а в настоящий зільоний їхній цьвєт.

А тим часом у Харькові трапляється скандал, бо один студент-тритьокурсник авіаінстітута не може захистить курсову роботу. Про що ця вона? Студент (фамілію його розкривать ніззя, бо вона теж українська) узяв і винайшов паливо для літаків великого тіпа. Ну, професорі беруть те паливо, заливають ув простий літак, а він не литить. «Бо для мойого палива потрібні більші камери згорання!» — плаче, бідкається, доказує студент. «А де ж ми для тебе возьмимо такі виликі двигуни, як їх ще в природі не су-щиствує? Сідай, два».

Про цей скандал узнав своїми путями Корольов (а він зорко слідив за всим, шо було в Україні харошого) і каже тим професорям: «Ви казли, тут треба б було подумать, що такі великі камери згорання, відсутні в літаків, є — де? Та да ж, в ракетах, казли!»

Розповідає Сергій Корольов:

— Я без труда поняв, що винайшов цей простий український хлопчина, не підозрівая навіть того, що зробив переворот в історії освоєння космонавтики, і йому — зарахували переекзаменовку. Так, що після цього я долождив ЦиКа: «Ми маємо реальний шанс запустить людину в Космос, і це нам не обійдиться ні копійки дєнєг». «А як ви собі це придставляєте?» — питається ЦиКа. «Дуже просто, — відповідаю я. — Биримо оберемок наших вітчизняних «Фав-два», зв’язуємо їх докупи для надьождності і для увіліченія мощі, заливаємо туди крупнодюзного нашого ноу-хавано-го палива — і паєхалі!»

Що було зроблено. І так мір узнав Юрія Гагаріна.

Но і американці, відімо, дивилися це з тілівізоря, взнали і дуже всполошилися. Так, що їхній білий дом став де-білим. І давай швидесенько споряджати астронавтів у політ на Місяць. І все в них для цього є: і оберемок ракет болії мощного тіпа аж «Фау-3» є, і астронавти є. Мало того, вони викрали в нас усі разщоти, зроблені Шаґрій-Кондратюком, тім болі, що вони ще тоді були не охранялися. Ну кому прийде в голову охранять научну фантастіку? Який Місяць? Коли в нас тоді самальоти ледве над Кобиляками літали й чудом не падали, це було в 1925 году, коли Кондра-тюк-Шаґрій вийшов із першої своєї в ЧеКа одсидки, що з переляку воплотив свої викладки про польоти на Місяць у брошурці, собствинолічно видрукованої за лічні гроші, зароботані на зоні. Так що американці все мають. Но не мають вони палива ні грами. Бо це тобі не німецькі бомби з Портсдама на Лондон кидать при поміщі «фау-патро-нів», а великий Космос.

І от тоді Америка йде на нелюдський крок, вона тоді давай щосили своїми каналами дєлать у СРСР дворцовий переворот — щоби, скориставшися неразбіріхою во Кримлі, взять і внідрять туди свого агента по імені Поплавський. Прохання не плутати з нашим Поплавським, який є горний орьол Інститута культури. А болії страшний, — бо він внідряється сікрітарьом ЦиКа в відділ озброєння СРСР...

Розповідає Сергій Корольов:

— Він мені з першої нашої зустрічі дуже не сподобався. Так і суне свого носа туди-сюди. Так і розпитує про та-ке-сяке, що я про всяк випадок купив газету почав перед кожною зустріччю з їм просто брать закривать свого робочого стола нею. Отак розгорну, наче читаю її, й накрию — щоби документи, які там розкладені в суворому робочому порядку для зручності, не міг ніхто сторонній побачить. Й уся Америка жде, ракета їхня стоїть на старті, Фон Браун чекає, касманавти всірьодки не дождуться, а діло не рухається з місця. І от знову і знову цей Поплав-ський приїздить із ЦиКа в Байконур із провєркою і починає носа свого довго туди совати. І бачить ним на столі в мене закриту газетку.

«Ой, та це ж свіжа «Правда», ой, інтересно, а що в ній нового», — починає говорити так і тягнути її зо стола, наче так собі подивицьця.

Я б’я його по пальцях, хапаю його за руку, но він встиг воврімя одсунути ізданіє й побачити там