Читати книгу - "Сини змієногої богині"

та відклади, що утворилися в той час приблизно 25 мільйонів років тому. ">[15] та відклади, що утворилися на той час. На Україні відклади кіммерійського віку і ярусу (глини, піски, пісковики, вапняки) поширені в Причорноморській западині. Їхня потужність – 120 мільйонів років. З ними пов’язані поклади бурих залізняків (Керченський залізорудний басейн).

Друге.

Кіммерійська складчастість (від назви племен кіммерійців) – деформації земної кори, що відбулися в середині й кінці мезозойської ери. Проявилась у вигляді потужних складко– і гороутворюючих процесів інтрузивного і ефузивного магматизму. Виділяють кілька фаз К. с., основні з них – давньокіммерійська (в кінці тріасового періоду) і пізньокіммерійська (в кінці юрського періоду). Під впливом К. с. на місці півостровів Кримського, Індокитаю, Мангишлаку, Таймиру та північної частини Іранського нагір’я виникли гірські складчасті системи, які пізніше зазнали впливу альпійської складчастості.

Археологія Поетичний додаток Із сивої землі, з каміння голого, Де присмерк попелищ і брильна бридь, Минуле підіймають археологи І змушують німотне говорить. У кожній розкайданеній розколині Історії читають письмена: Це – наші предки, наші древні корені, Це – наша доля рання і сумна. І думка зрине, ніби лист із ясеня: Що всі ми – порошиночки малі, Проміннями і тінями прив’язані До архіоперіодів Землі. І стане, мов на вітрі свіжім, холодно, Коли проникне сум, як гостра тінь, Що всі ми, люди, трішки археологи, Бо оглядаємось на власну тінь. На всі епохи – ні словечка кволого, Бо вічна кров в кипінні наших вен! …Нехай колись не скажуть археологи, Що ми жили, хай скажуть, що живем. Михайло Чхан (1926–1987) Частина друга
Змій-дівиця, або Любов у Гілеї. Скіфія легендарна
Коли люди були великими дітьми, майя вважали себе «народом змії». Як народжувалися боги

Незаперечна істина: уявлення про світ і про себе в ньому люди з прапрадавніх часів утілювали – через призму, звичайно, поетичної фантазії, уявлень та філософських роздумів, – в образи богів та героїв.

За тисячоліття народи і племена (та й що це за народ чи плем’я, якщо вони не мають своїх богів?) Землі понароджували стільки богів, що їх за кількістю і в тисячу не вбгаєш! А щоб лише описати надприродних покровителів, потрібно чи не десятки товстелезних томів!

І мова йде лише про тих богів, які вціліли, збереглися в історії людства, не загубилися в пітьмі віків, не зникли разом із своїми творцями, не вивітрилися з пам’яті народної, адже тоді – на зорі людства – історія ще була надто короткою. (Знову ж незаперечна істина: боги смертні – як і всі інші, прості й пересічні, ті, хто й створив богів. Як сказано в одній з «Упанішад»,[16] боги помирають скрізь і всюди. Разом з народами чи племенами, що їх породили, адже їхня опора, місце їхнього перебування – серця, пам’ять, душі і розум людей.)

Образи богів іноді міняються, одні після першотворення застигають навічно, наче в камені, з якого вони здебільшого й витесані, інші ж розвиваються, набувають нових рис і властивостей (разом з розвитком народу, що їх створив), треті – зникають. Як непросто нам тепер збагнути тих людей, які пішли в небуття, так непросто нам збагнути і їхніх богів – адже як проникнути в духовний світ тих, кого вже немає на землі? А ми нині вже представники зовсім