Читати книгу - "Навіщо читати"

Як читачі ми стаємо кращими, коли читаємо. Піднесеними.

Перейти від до

не можна, не відчувши сорому, болю, страждання. Перейти від

до

не можна просто через настання старості. Потрібні гіркота та злість. Обличчя — єдині реалістичні книги.

Якщо можна сказати, що ми читаємо тіло, то сказати так про пейзаж значно важче. Тіло — це спосіб існування мистецького твору. На нього наносять макіяж, його готують, у будь-якому разі після досягнення певного віку наша особистість, що в ньому формується, наново його моделює. Пейзажі, зовсім незначно «природні» внаслідок багатомільйонної діяльності людини, не є творіннями; я сказав би, що вони щонайкраще підходять до стану знаків. Безлисте дерево серед засніженого поля — це ідеограма. Я люблю пейзажі, які наближаються до такого стану, і в цьому полягає одна з причин мого жаху перед сільською місцевістю та любові до пляжів. На пляжі відсутня трава, земля й будь-яка можливість чогось м’якого. Лінії прямі, матеріали сухі, освітлення яскраве. Пляж, море, небо. Три смуги світла. Як на картині Ротко. І не спонукайте мене на розмову про басейни, я робив це надто багато, чи про невідомого генія, якому спало на думку розрізати землю на прямокутники й нанести на них неіснуючу в природі синь, створюючи картини Іва Кляйна[120]. Пейзажі не так читаються, як уявляються.

Призначення виставки Себастіано Річчі в 2010 р. у Фундації Чіні[121] у Венеції — показати, що підготовчі малюнки можуть бути кращими за самі картини. Італійською кажуть bozzetto, хоча ця країна настільки веде перед у мистецтвах, що на означення поняття ескіз, підготовчий малюнок чи етюд існує ще тринадцять слів.

abbozzamento

abbozzo

abbozzo grande

buzza

macchia

modellatto

modello

pensiero

piccolo

modello

sbozzetto

sbozzo

schizzo

Мужлани, мужлани, ми мужлани. А читач-італієць більш просунутий у цій царині, ніж читач у будь-якій іншій країні… Міністрові Перá, який колись існував в Ефіопській імперії за Хайле Селассіє[122], довелося б вантажними літаками доставляти контейнери, набиті словами, яких нам бракує. Ми дали б собі раду, незграбні, немов немовлята з брязкальцем, яке випадає з рук, потім дедалі вправніші. Слова про те, що ескіз кращий за картину, можна розцінити як фантазію історика мистецтва, пересиченого музеями, яка спонукає його освіжитися, як і драматичні критики на сотій виставі Расіна лагідно збуджуються оголеною Андромахою, однак дана виставка таки підтверджує цю думку. Задум щодо Річчі виник у мистецтвознавця Родольфо Палюччіні (1908–1989). Роберто Лонгі (1890–1970) висловив те саме щодо Тьєполо. «Цілком очевидно, що якби Тьєполо залишив нам лише етюди, чарівні ескізи своїх картин, ми не вагаючись віднесли б його до найвизначніших митців ХVІІ ст.». Про bozzetto Річчі, а це таки начерки, можна сказати, що вони належать Фрагонарові. Що свідчить про геній Фрагонара, який наважився робити картини у стилі ескізів, і вони виявилися вдалими. Ну ж бо, малюємо просто так, нічого продуманого (хіба що бажання мати не-продумане), краще якась недосконалість, ніж відсутність гнучкості. Посилаючи бергамському графові зроблений нашвидкуруч начерк «Душ у чистилищі», які граф замовив для храму, Річчі писав: «Знайте, що невеличка картина — це оригінал, а вівтарний образ — копія» (лист від 1 серпня 1731 р.). Виставка живопису може навчити нас читати, нагадуючи, що працюючи в літературі, можна також додавати ґрунтовку.