Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Зоряні крила 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряні крила"

297
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряні крила" автора Вадим Миколайович Собко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 160
Перейти на сторінку:
його зірвався на середині слова. — Вальтера вбито. Цій дівчині я вірю більше, ніж вам.

Дорн знову сів, намагаючись усміхатися. Професор ставав надто нервовим, його треба було неодмінно заспокоїти.

— Я кажу правду…

Далі Дернові не вдалося сказати жодного слова.

— Правду? — гримнув професор. — Гаразд! Я вам вірю.

Він наблизив своє обличчя до обличчя Дорна, але прозорі очі не блимнули.

— Я вам повірю ще раз, — хрипів Шторре, — я повірю, але коли за два тижні я по матиму від Вальтера листа… О, ви мене не обдурите, я добре знаю його руку… коли я не матиму листа… — щось заклекотіло в грудях професора, і він ухопився рукою за серце.

В кімнаті було чути тільки важке уривчасте дихання. Раптом Шторре опустив руку, глибоко зітхнув і сказав спокійно:

— Коли я не матиму листа, я зумію помститися так, як ще ніхто ніколи не мстився.

Ця погроза звучала дуже наївно в умовах тюрми, але спокійний тон Шторре стурбував Дорна. Хто знає, може, цей дідуган і справді видумав щось незвичайне.

— Ви, безумовно, матимете листа від вашого сипа, — поспішив він заспокоїти професора. — Я тільки прошу збільшити термін. Ваш син дуже далеко, і для всіх формальностей потрібно мінімум три тижні.

Після цих слів, після покірного прохання професор повірив. Дорнові нічого було б просити зайвих шість-сім днів, якби Вальтер і справді був мертвий.

По губах професора пробігла трохи розгублена радісна посмішка. Дорн зрозумів, що перемогу вже здобуто — професор заспокоївся.

— Нам з вами не варто сваритися, професоре. Робота, висока і свята робота во славу нашої дорогої батьківщини, мусить об'єднувати пас…

— Я буду чекати точно три тижні, — підвівся з крісла Шторре, не звертаючи жодної уваги на патетичні слова барона, — точно три тижні. І я маю надію, що розмови, подібні до сьогоднішньої, більше повторюватися не будуть. Завтра я почну роботу. До побачення.

Не чекаючи відповіді, він вийшов з кабінету.

Дорн з полегкістю опустився в крісло. Він похилив сиву голову на випещені долоні рук і глибоко замислився.

Не професор Шторре був центром його думок. Від того, чи зуміє він зламати Крайнєва, залежала вся майбутня кар'єра Людвіга фон-Дорна. Він вишукав багато методів, але всі вони виявилися надто наївними і дешевими.

Так, було перепробувано все. Гроші, слава, честолюбство, навіть влада. І все не залишило найменшого сліду на блискучій волі Крайнєва.

Залишалася ще любов, яку так вчасно викрила Мей. Треба було негайно спробувати і цей останній засіб, бо більше нічого, крім фізичного впливу, не залишилося в арсеналі Дорна.

Він охоче почав би з цього останнього, але було дуже мало надії на те, що фізичною мукою, катуванням можна зламати волю Крайнєва, а тим більше примусити його працювати. Крайнєв був потрібний Дорнові не просто як людина, а як видатний інженер, який вже давно опанував те, про що німці тільки мріяли.

А з Берліна все приходили і приходили нетерпеливі запитання. Німецькі фашисти покладали великі надії на винаходи Крайнєва, на цей таємний аеродром з його численними лабораторіями. Дорна тримали в постійній напрузі, вимагаючи конкретних наслідків, а йому доводилося відповідати, що Крайнєв усе ще не погодився працювати.

— Це справжній комуніст, — кричав Дорн у телефонну трубку, коли запити ставали вже зовсім настирливими. Сідайте на моє місце і спробуйте за півроку перевиховати комуніста.

В таких випадках на другому кінці провода замовкали, і Дорн одержував кілька днів перепочинку. Потім все починалося спочатку.

Тут справді було над чим подумати, було від чого прийти в розпач. Але Дорн був певен, що настане така хвилина, коли Крайнєв скаже — «так». Тоді вже Дорн зуміє нагородити себе за всі ці хвилювання в безсонній тиші кабінету.

Сьогодні він зробить ще одну спробу. Цю стежку знайшла Мей, і, може, вона і приведе його до мети.

Від усіх цих думок, від роздуму приходив настрій справжнього суму. Цей настрій приходив надзвичайно рідко і аж ніяк не пасував до сухої енергійної натури Дорна. Він намагався відігнати цей настрій так, як струшують краплі дощу з одежі, але з того нічого не вийшло. Він міряв кабінет чіткими неширокими кроками і обмірковував розмову з Крайнєвим. З цієї розмови Дорн мусив вийти переможцем.

Крайнєва він знайшов у вітальні, де той сидів, похмуро дивлячись на знайомих, осточортілих риб в акваріумі. Це була його єдина розвага. Він власноручно годував риб і стежив за тим, щоб з акваріумі змінювали воду. Риби від такого піклування стали жирними, круглими і ворушилися ліниво, напівсонно. Вони поводили довгими вусами і ворушили хвостами так, ніби їм важко було зробити зайвий рух.

Яринка сиділа тут же таки в кутку вітальні і дивилася крізь вікно туди, де мала бути могила Волоха.

Крайнєв і Яринка зустріли появу Дорна без особливого здивування. Вони вже давно звикли до таких несподіваних відвідин.

Дорн поволі сів у крісло проти Крайнєва, мить теж дивився на риб. Вони довго сиділи мовчки, не відчуваючи потреби вимовити хоч би слово.

Нарешті Дорн сказав, дряпаючи нігтем по склу акваріума:

— Ви знаєте, я дуже часто думаю про майбутнє.

Він замовк так само несподівано, як і почав, і слова повисли без відповіді в теплій тиші вітальні. Крайнєв тільки глянув на нього здивовано, — надто незвичайним був тон Дорна, — але не сказав нічого.

Тупорила золота рибка з великими прозорими вусами підпливла до скла. Вона тикалася носом у те місце, де ніготь Дорна проводив невидимі лінії. Вона йшла за рухом нігтя, ніби це був магніт. Дорн дивився на неї і несподівано усміхнувся. Потім посмішка спливла з його обличчя, і воно знову стало суворим.

— Мине рік,

1 ... 30 31 32 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряні крила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряні крила"