Читати книгу - "Італійські казки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Принесла, принесла, люба синьйоро моя Доле.
І вона простягла бабусі калача. Та тільки-но Доля підійшла до Сфортуни, як дівчина міцно схопила її за руки й потягла до річки. Бабуся так верещала, коли дівчина терла її намиленою мачулою, наче її різали.
— Не хочу, не хочу митись! Не хочу, пусти мене! — лементувала, вириваючись, бабуся.
Сфортуна ніби й не чула того лементу. Вона гарно обмила свою Долю, розчесала її гребінкою, натягла на неї нову сукню, взула в нові черевики й вилила на неї цілу пляшечку трояндової олії.
Тепер перед Сфортуною стояла вже зовсім інша, приємна і добра бабуся! І пахло від неї, як від десяти кущів троянд. Що й казати: всі жінки, навіть старенькі, люблять гарно вдягнутися. Тож і Доля не могла натішитись собою. Вона раз по раз розправляла шлярочки на сукні, порипувала новенькими черевичками чи накидала на себе та скидала хустку.
— Розумниця ти в мене, — сказала Доля нарешті. — Взагалі, у людей чогось так ведеться: якщо в кого лиха Доля, він тільки те й знає, що нарікає та клене її. От Доля й стає ще лихішою. Нікому й на думку не спаде, щоб самому зробити свою Долю кращою. Ти, голубонько моя, саме так і вчинила. Тепер у тебе все піде добре. Спасибі тобі за дарунки, і візьми й від мене ось подаруночок.
І Доля дала Сфортуні маленьку коробочку. За це дівчина поцілувала бабусю в обидві щоки й чимдуж побігла до Франчески.
Відкрили вони вдвох коробочку, а в ній усього-на-всього невеличкий, може з палець завдовжки, галун.
— Не вельми щедра твоя доля, — сказала Франческа й запхнула коробочку під білизну в комоді.
У понеділок, як завжди, Сфортуна з Франческою попрали білизну, а у вівторок праля понесла її до палацу.
Проте цього разу король навіть не глянув на білизну.
— Ваша величносте, — сказала праля, — нья Франческа наважується вас запитати, чим ви так стурбовані?
— Ет, нья Франческо, бодай не казати. Мої радники напитали мені наречену в заморському королівстві. Я її навіть у вічі не бачив, і мені зовсім не хочеться з нею одружуватись. Та коли вже радники щось узяли собі на думку, то не відчепляться. І я згодивсь.
— Та це ж добре! — сказала Франческа. — Весілля — це радість!
— А мені зовсім не радість, бо, по-перше, я не маю на весілля доброго виноградного соку. Якесь дівчисько прибилося до мого постачальника й повипускало найкращий сік з барил…
— Та це не велика біда! — умовляла його Франческа. — Гості як понатанцьовуються, то й не розберуть, яким соком утамовуватимуть спрагу.
— По-друге, — вів далі король, — наречена поставила умову, щоб я подарував їй три сукні… Одну із золотої парчі, другу — зі срібної, і третю — з червоно-блакитної. Три ткалі вже були наткали парчі, проте якесь дівчисько прибилося до них на ніч і покраяло на клаптики усі дорогі тканини.
— Ну, найкраще весільне вбрання для нареченої — це біла сукня, — сказала Франческа.
— Я теж так вирішив, — сказав король. — Сукня з білого шовку вже готова. Знизу її обшили галуном. Та от біда, нья Франческо! Галуна не вистачило — ну зовсім мало, на палець завдовжки. І такого галуна більше нема в усьому моєму королівстві.
— Ваша величносте! — вигукнула Франческа. — Стривайте лишень, я тільки туди й назад.
Вона майнула додому, дістала з комода й принесла королю коробочку з галуном, — він виявився точнісінько такого кольору, як і той, яким обшили сукню королевій нареченій.
— Нья Франческо! — вигукнув король. — Ти врятувала мене від ганьби перед заморською нареченою. За це одержиш зараз стільки золота, скільки заважить цей галун.
Заходились вони важити галун спочатку на маленьких терезах, потім на середніх, а тоді на великих. Та скільки король не сипав золота, галун усе перетягував.
— Нья Франческо, — мовив до пралі король, — скажи правду: де ти взяла цей галун?
І Франческа розповіла йому про Сфортуну. Король зажадав побачити цю дівчину.
Сфортуна прийшла до палацу в своїй новій сукні. Та тільки король і Сфортуна глянули одне на одного, тієї ж миті й закохалися. І не дивно, бо ж обоє були молоді й однаково вродливі.
Король негайно скликав своїх радників і сказав:
— Ви шукали мені наречену в заморськім краю, а я знайшов її в своєму королівстві. Якщо комусь із вас більше до вподоби заморська королівна, нехай сам із нею і одружується.
І король наказав готувати все до весілля.
Потім він звелів викликати трьох ткаль і постачальника. Ті як побачили королеву наречену, та так і завмерли. Король розплатився з ними за порізану парчу та за розлитий сік і відпустив їх по-доброму.
Королівну перестали тепер звати Сфортуною, бо в неї вже більше не було лихої долі. Усі звали її так, як її нарекли батько й ненька — Сантіною.
Сантіна довгенько носила в душі все, що досі пережила, але за три дні до весілля сказала, нарешті, своєму нареченому:
— Ваша величносте! Мені так хочеться дізнатись про долю моїх любих матусі, сестричок і мого бідолашного батечка!
— Я можу вас потішити, дорога Сантіно, — відповів їй король. — Ще першого дня, коли я вас побачив, я послав гінців до сусіднього королівства. Сьогодні гінці вернулися з радісною звісткою: ваш батько-король утік з полону, зібрав військо і повернув собі трон. Королева, ваша мати, і ваші сестри-королівни вже в дорозі до нас.
Радощам Сантіни краю не було!
Аж ось настав і день весілля. За багатим столом на найпочеснішому місці сиділи молоді. Обабіч них — батько, мати й шість Сантіниних сестер. Була на весіллі, звичайно ж, і нья Франческа.
Ззаду за кріслом нареченої стояла ще одна поважна гостя. Щоразу, коли Сантіна радісно всміхалася, вона вдоволено кивала головою. Та ніхто, крім молодої королівни, її не бачив, бо то ж була її власна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські казки», після закриття браузера.