Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чи вірили греки у свої міфи?" автора Вейн Поль. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:
його спочатку шокували. Ніщо із цього веммх» не дивуватиме наших читачів, але оскільки Павсаній стриманий автор і має тонкий гумор, не завжди легко це розплутати. Павсаній має індивідуальність (більше, аніж її має, скажімо, якийсь Страбон).

Двічі чи тричі перо йому випало з рук175; “залишмо міф осторонь”, пише він тоді і, відмовляючись розповідати небилицю про Медузу, дає дві її раціональні версії, з-поміж яких не вміє зробити вибору: Медуза була царицею, убитою на війні, Медуза була страхітливою твариною, яких ще дотепер бачимо у Сахарі, за свідченням одного карфагенського історика. Політична або фізична раціоналізація міфів. Три-чотири інші рази він розважається176; в Мантінеї бачимо оленя, тепер уже доволі старого, який носить кольє, на якому читаємо: “Мене взяв у полон Агапенор, коли ішов на Троянську війну”; це підтверджує, що олені живуть ще довше, як слони. Гумор, в якому приховується певний відчай177 бачити еллінів такими ж наївними, як варвари. На завершення зізнається178, що байки, на його думку, походять із чистої і звичайної наївності і він інколи відмовляється брати це на свою відповідальність179: “Я повторюю те, що кажуть греки”, пише він у такому випадку.


Але здебільшого він утримується від свого судження: обмежується тим, що передає те, що справді говорять греки, і саме тут віддавна була специфічна програма правди, за якою міг заховатися Павсаній незалежно від своїх особистих почуттів. Здогадуємося, якою була ця програма, коли читаємо тс, що пише Діонісій Галікар-наський про істориків п’ятого століття у своєму “Судженні про Фукідіда”: “Воші мають єдину мету, завжди ту саму: донести до відома усього люду усе те, що вони змогли зібрати щодо спогадів, стосовно різних міст і іцо зберегли місцеві люди, або чиї пам’ятники були прийняті у святинях; вони нічого не додають і нічого не відкидають; серед тих спогадів були міфи, яким вірили упродовж століть, а також романтичні пригоди, які нині видаються дуже дитячими”. Ті старі кггорики збирали місцеві традиції з вірою в них, як це {юблять наші фольклористи, вони не стримувалися також, щоб засудити їх через пошанівок до чужих вірувань; вони розглядали їх як правди, але правди, що їм не належали, як і нікому іншому; воші належали людям краю; бо місцеві люди найкраще облаштовані, щоб знати правду про себе самих, особливо ця правда про їхнє місто належить їм на такому ж самому рівні, як і місто, про яке говориться ця правда. Цс своєрідний принцип невтручання у гіюмадські правди іншого.


Шість століть згодом Павсаній міг ще імітувати їхню нейтральність, оскільки міфи зберігали ще і завжди зберігатимуть високу культурну гідність. Байка не належала до фольклору, як і атлетичні змагання на Олімпі чи деінде не були видовищем, гожим для натовпу180: то були національні звичаї. Маємо не одне можливе визначення фольклору, і жодне з них не характеризує його :іа внутрішніми критеріями, але за тим фактом, що він викине-ний поза культуру, яка сама себе розглядає культурою доброю і правдивою. Щодо Павсанія, то він не відкидає ті національні традиції, якими були міфи. Він також шанує її особливість, оскільки її призначення полягає в тому, щоб збирати пам’ятні місця кожного міста, легенди і пам’ятники, і нсблаго|юдно іі несовісно іронізувати з того, що вивчаєш. Отже, він вмакає перо у каламар своїх авторів і входить у їхню гру. Часто йому доводиться заявляти, що така-то версія якоїсь легенди правдивіша, аніж інша: остерігаймося все ж вірити, що він тут говорить від свого власного імені1*1: він говорить як філолог, якиіі ставить себе в перспективі свого автора і надає йому свої авторські критерії.


На місце раціоналістичної критики міфів приходить тоді критика внутрішньої когерентності. Мешканці Фенея кажуть, що Уліс, загубивши своїх коней, знайшов їх, проходячи тут, і що він украв Посейдонові бронзову статую; можна вірити в легенду, а не в статую, бо в часи Уліса не вміли ще виливати б|юнзу182. Дві критики інколи накладаються одна на одну. Легенда про Нарциса, який помер від того, що закохався у єно*' власне зображення і дав народження квітці, що носить його ім’я, співвідноситься з “повпою наївністю”, бо не с природнім, щоб дорослий уже хлопець не «мів відрізняти реальність від свого відображення, а нарцис існував набагато раніше: кожен знає, що ним гралася Кора на галявині, де Гадес несподівано застав її і викрав183. Коли Павсаній, таким чином, надає якомусь міфові необхідності внутрішньої когерентності, якій підвладна реальність, не можна не зробити висновку, що він вірить в історичність цього міфу: скільки-то філологів, які не вірять в історичність Трімальсіона чи леді Макбет, тим не менше плутають дальність із вигадкою і примушують Петронія та Шек-спіра вступати в суперництво із громадським станом184: вони хочуть визначити, в яку нору року відбувалася фе-стина у Трімальсіона і погодити суперечності тексту, в якому фігурують різноманітні сезонні фрукти; вони хочуть встановити, скільки дітей мала насправді леді Макбет. Павсаній, однак, не настільки вірить у реальність Гадеса та в історичність викрадення Кори; ми бачили трохи вище, що, як він каже, “не треба уявляти собі, що боги мають під землею якусь обитель”.


Павсаній-філолог мовчки приймає усі легенди, які не критикує, але як людина він їх відкидає. Каллісто, любаска Зевса, не була перетворена у сузір’я, бо ар-кадійці показують її могилу: ось вимога внутрішньої когерентності, і тут промовляє філолог: “Я тут повторюю те, що розповідали греки”, зазначив він спочатку: ось виявляється людина, яка щодо смішної та безбожної легенди займає невну дистанцію; можна зробити, отже, висновок, що Зевс обмежився тим, що назвав сузір’я іменем Каллісто: ось тут під оруду філолога вступає історик-раціоналіст, який дає вірогідну інтерпретацію міфу, в історичність якого людина не вірить,8Г Павсаній має чітку думку і витончене перо.


З почуття жалю Павсаній не вірить майже у жодну7 з легенд, які ревно збирає; відокремимо тут деміфологі-зацію та безбожність. У той час невірництво визначалося не критикою міфів, а критикою оракулів: Цицерон, Еномай і Діогеніанос186 не є звичайно побожними душами; кепкуючи з оракулів, вони ні на мить не думали виправдовувати богів. Сам Павсаній вірить у богів і навіть у їхні чуда: “епіфанія” божественності в Дельфах під час галатійського вторгнення є для нього безсумнівним фактом187.


Невелика революція, яка відбулася в Павсанія з нагоди його дослідження аркадської античності, полягала в тому, що він зауважив, що деякі легенди, далекі від того, аби зводити наклеп на богів, могли мати піднесене значення188 . Йому вже доводилося прилучатися до “фізичної” (як то казали) інтерпретації богів: відвідуючи Егій-ську святиню, він зустрів одного фінікійця, який сказав йому, що Асклепій був повітрям, Аполлон —

1 ... 30 31 32 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"