Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль 📚 - Українською

Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чи вірили греки у свої міфи?" автора Вейн Поль. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 52
Перейти на сторінку:
сонцем, бо повітря і сонце дають здоров’я189, і він погодився. Але тепер, кати він вивчає Аркадію, він розглядає, окрім того, можливість алегоричного екзегезу, оскільки мудреці давніх часів “мали звичай говорити загадками”; дивовижна історія, яку розповідали аркадійці про те, як Рея давала Хроносу, щоб його обдурити, лошатко і таким чином рятувала Посейдона од цього батька-людожера, не повинна бути безглуздям190; вона має певний глибокий, фізичний, може, і теологічний сенс. Таким був перший крок: перестати цупко триматися ;ш букву міфів191.

Другий крок був більш переконливий: відмовитися од принципу теперішніх речей і допустити, що в міфічні часи обставини могли відрізнятися від наших. Одна аркадій-ська легенда справді розповідала, що Лікаон був перетворений на вовка за те, що приніс у жертву Зевсові дитину; “і ця розповідь переконала мене”, пише Павсаній, “бо аркадійці розповідають її вже віддавна і вона є для нього правдоподібною. Справді, люди того часу були гістьми богів і в залежності від своєї праведності і побожності розділяли з ними їжу192. Нагорода чи гнів, безперечно, приходили їм від богів, дивлячись, чи були вони праведні, чи неправедні”; так що у ті далекі часи можна було бачити людей, зведених до рангу богів. А чому б ні? Епікур193, чоловік мало забобонний, який був упевнений у тому, що світ датується лише од вчорашнього дня і ще знаходиться у повному влаштуванні (лише у цьому сенсі він вірить у “прогрес”), з цього робив висновок, що за мізер століть світ перейшов через значні зміни; він, отже, допускав, що люди давніх часів сильніші од людей сьогоднішніх, мали досить добрий зір, щоб помітити в ясний день богів, тоді як ми спроможні ловити винромінення їхніх атомів лише через канал сновидіння.


Сам Павсаній, як бачимо, навмисне пов’язує свою еволюцію з тим, що він пізнав в Арка дії і з довір’ям ставиться до легенди про Лікаона, оскільки її традиція дуже давняии; вона не є одним із тих фантазувань, які згодом накриють первинну правду. Треба насамперед нагадати, що Павсаній не забобонний і зовсім не без-иірок; окрім того, перестрибуючи через три-чотири століття міфології, що стала шкаш|к;ькою, він поновив книжковий, та не банальний контакт з місцевим життям невідомих легенд; це дослідник бібліотек, старі книжки примушують його мріяти. Лркадія теж: ця строга, бідиа, така мало ідилійна країна змусила вже своїм архаїзмом помріяти Каллімаха і вважалася країною, в якій нічого не змінилося з первинних звичаїв та вірувань. Павсаній дуже чутливий до архаїзму, який зближуються із правдою. Масмо дивний доказ цього: починаючи від своїх юнацьких досліджень про Афіни, Павсаній195 надавав великого значення гімнам певного ГІамфоса, якого сучасні вчені поміщають в еллінську епоху і якого Павсаній вважав давнішим од самого Гомера; ось тепер він думає, що Памфос при нагоді навчався в аркадійців. Одне слово, пригнічений безглуздям стількох міфів та не маючи змоги, як праведшій грек, уявити, що можна про всіх і вся говорити неправду, Павсаній погодився врепггі-решт, що міфи то говорили правду алегоріями та енігма-ми, то навіть говорили дослівну правду, будучи настільки давними, що їх не можна було запідозрити у тому, що вони спотворені вигадкою. Духовна революція? Не знаю: безперечно, цілком логічна еволюція.


Еволюція, яка дотримується лінії розвитку грецької думки від часів Фукідіда і Платона; у своїй побожності, як і в своїх сумнівах, Павсаній залишається класиком і


V    1


ніщо не дає передчувати в ньому неоплатоніка і майбутню релігійність. Крім того, Павсаній не є легким автором, і я повинеи признатися у своїй невпевненості перед читачем; якщо нитки ускладненої канви, яку снує наш автор, дозволяють себе розплутати, з другого боку важко вирішити в деталях, чи він говорить на свій рахунок, чи лише як філолог. Ось, скажімо, аркадійці. Так, саме аркадійці розповідають йому, що битва богів і гігантів відбулася в їхньому краї на берегах Алфеї; чи він стане вірити у ці казки про гігантів, про які не хотів більше слухати Ксенофонт? Він наводить аргументи, одержані із природознавства, він довго дискутує196; чи він забавляється, чи справді у це вірить? Не хочу давати відповідь. Іншого разу197 йому показують в Хероиеї скіпетр Агамемнона, що його викував сам Гефест, як про це розповідає “Іліада”; він довго дискутує про цю реліквію, відкидає, за критеріями стилістичного встановлення дат, інші можливі витвори Гефеста і робить висновок: “Подібності кажуть, що лише цей скіпетр є роботи Гефеста”. Якби цей уривок не належав IX книзі, тут можна було б побачити ставлення філолога, який вдає, що в усе вірить, але з певною дрібкою гумору; та, оскільки Павсаній сказав у книзі VIII, що у тих стародавніх часах боги єдналися з людьми, не знаю більше, що маю думати. Не знаю цього, тим паче у третьому випадку198, з генеалогією аркадійських царів, бо, говорячи про історію, Павсаній робить це з тією ж щирістю і з тими ж викрутасами, коли говорить про релігійні легенди. Відважмося і признаймося, що він це робить навмисне: цей грек, якого вважали компілятором, таким собі Бадеке-ром, забавляється тим, що кидає нас у сумнів, як Валері або ж покійний Жан Полан. Скажемо радше: як Каллі-мах, бо таким якраз був олександрійський гумор.


Павсаній — історик: його методика є тією самою, що і для релігійних міфів і наших сумнівів, інколи таких самих (генеалогія аркадійських царів...); чи бере він для власної вигоди інший довгий ряд — ряд ахейських царів? У релігії він вірить у божества, та не в міфологію, а в історії — у глобальну автентичність героїчних часів. Однак його глобальність не є нашою, це глобальність Фукідіда, коли той пише, що Гелен дав гсленесам їхнє ім’я і що Атрей, дядько Еврісфея, догоджав народові і став царем; це є автентичним, це головні персонажі та факти політичного порядку і власні імена.


Маємо справді уривок, де врешті можна пізнати те, що думає Павсаігій і треба його процитувати190, аби швидше з цим покінчити: “Народ беотійці взяв свою назву від Бойота, якого називають сином Ітоноса і німфи Ме-ланіппи та онуком Амфіктіона; якщо оглянути назви їхніх різних міст, беотійці запозичили їх від імен чоловіків і, особливо, жінок. Зате люди Платей, як мені здається, автохтонного походження; їхня назва походить від Пла-теа, яку вважають за доньку ріки Асоп. Зрозумію, що, по суті, вони теж мали насамперед царів: монархічний |>ежим був звичним у Греції; однак іцодо царів, то пла-гейці їх в себе не знали, хіба що Асопа, а ще перед тим Кітсрон; вони кажуть, що той другий дав своє ім’я горі, а перший — ріці. Я вважаю, як на

1 ... 31 32 33 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"