Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

Пішов дощ. Він хльостав засохлу землю мов батогами.

Абакум смикнув поводок і насилу відтягнув незадоволеного Інгуса од хвіртки, що вела в сад.

Не зупиняючись ніде, Абакум навпростець перетнув квартал і вийшов на бульвар Яворова. Промоклий і брудний, він добрався до першого телефонного поста, викликав чергового по відділу і попросив прислати йому машину.

Собаку відправив з шофером.

Як тільки Захов увійшов у свою кімнату, задзвонив телефон. Лейтенант Марков доповів, що в чоловіка, який приїхав на кремовому «Москвичі», в руках нічого не було.

— Шкода! — посміхнувся Абакум. Потім спитав: — Ти дуже втомився? Ні? Тоді прошу до мене на чашку кофе!

Поки закипала вода, Захов встиг прийняти душ, надіти робочий халат і набити люльку тютюном.

Лейтенант повинен був цього вечора встановити нагляд ще й за будинком з альпійською покрівлею, щоб дізнатися, хто там живе і коли приходить туди. А також скласти довідку на Світозара Подгорова і перевірити, які люди живуть з ним в одній квартирі.

Абакум дістав з буфета пляшку коньяку і дві чашки. Кофе закипіло.

За вікном так само лив дощ.

Яскраво всміхався сонячний ранок. І, можливо, від цієї чистої радості, яка розлилася над землею, ще гострішою ставала тривога, що зростала в душі Абакума. Новини, про які доповів йому лейтенант Марков, не віщували нічого доброго.

Тепер він знав, що обидва підписи на підробленому листі написано спочатку чорним олівцем. Підпис лікаря просто скопійовано — це не викликало ніякого сумніву. Але Іринин підпис? Навіщо були потрібні ті незначні, ледве помітні зміни в написанні деяких літер?

Гру задумано наївно: цими незначними, ледве помітними змінами ніби хотіли переконати, що хтось намагався підробити підпис Ірини Теофілової, але дуже невдало. А що заважало цьому «невідомому» скопіювати її справжній підпис так само, як і підпис Петра Тошкова? Адже під рукою у нього були десятки листів секретарки.

Цілком ясно, автор фіктивного листа навмисно змінив деякі літери Ірининого підпису, щоб зняти з неї можливу підозру, якщо підробку буде виявлено.

Лейтенант Марков установив, що 28 серпня Христина Чавова і Ірина Теофілова не виходили з будинку Центру між десятою й одинадцятою годинами ранку. Цей факт стверджував цілковите алібі Ірини: вона не могла бути одночасно і в Центрі, і у Венцеслава. Цього алібі було досить, щоб ущент розбити всі Абакумові припущення. Але лейтенант установив ще одну подробицю: між десятою і одинадцятою годинами ранку Ірини Теофілової не було в канцелярії. Вона в цей час нібито приймала душ на мансардному поверсі. Дізнавшись про цю «подробицю», Абакум розвів руками, і обличчя його похмурніло.

— Б'юсь об заклад, — сказав він, — що в душовій є ще одні двері, які теж виходять на площадку, звідки починаються вузькі гвинтові сходи. Зв'язані з кожним поверхом і чорним ходом, вони ведуть у напівпідвальні і підвальні приміщення будинку.

Захов наказав лейтенантові оглянути ці приміщення і, чекаючи його повернення, пішов на кухню зіграти партію в доміно з хазяйкою.

Лейтенант швидко повернувся.

— Ви начебто були в тому будинку або вивчали його план! — засміявся він. — У душовій справді двоє дверей. Одні, старі, замикаються не на ключ, а на засувку зсередини. Другі, нові, зроблено недавно, це видно по штукатурці. Вони замикаються на ключ і на засувку. Там тільки один душ.

Абакум мовчав. Було близько одинадцятої, і він мав іти на доповідь до полковника.

— Не спускайте з очей обох квартир, — промовив він, зітхнувши. Потім спитав: — Ви вже маєте відомості про будинок з альпійською покрівлею?

Лейтенант знизав плечима.

— Правда, у вас не було часу, — винувато всміхнувся Абакум. — Пробачте. Я викличу вас після обіду.

Голос його тепер звучав тихо і глухо.

Отже, алібі Ірини є тільки формальне, юридичне. По суті, немає ніякого алібі. Близько десятої години Теофілова виходить із канцелярії, повідомивши заздалегідь Чавову, що йде «нагору» викупатись. Те саме вона каже й прибиральниці, а може й ще комусь. Ірина входить у душову, не роздягаючись, пускає воду, а сама виходить другими дверима і чорним ходом через двір збігає на вулицю Димо Хаджідимова. Звідти до складів Центру недалеко — хвилин п'ятнадцять, а якщо йти швидко, то можна встигнути й за десять. Зробивши все, що їй було потрібно, Теофілова повертається тим самим шляхом. Змочує обличчя й волосся гарячою водою і, «викупана», спускається в канцелярію, як це робила й раніше.

Менш як за добу Абакумові пощастило проникнути досить глибоко в цю справу. В голові у нього склалась чітко окреслена гіпотеза, але він боявся запропонувати її полковникові як план дій, бо в ній було ще багато невідомих. Захов мав у своєму розпорядженні 72 години — три доби на те, щоб виявити справжніх злочинців і врятувати одне людське життя.

Цього дня після обіду ховали Венцеслава. Абакум подзвонив Ірині на роботу, але Чавова відповіла, що Ірина не приходила, що нездужає. Тоді він викликав машину, відпустив шофера і сам сів за руль.

Абакум сподівався застати її в кімнаті, але помилився — вона сиділа, підібгавши під себе ноги, на траві під шовковицею і читала. «Певно, якийсь роман, — подумав він. — Хоче розвіятись — адже ховають Венцеслава!»

На Ірині було скромне ситцеве платтячко веселих тонів. Миловидне личко було замислене, а очі дивились, як завжди, відкрито й сміливо, і погляд їх був ясний і чистий.

Ірина подала Абакумові руку, і на її устах заграла безтурботна, радісна усмішка.

— Саме вчасно, — промовила вона і потягла його до себе. — Сідай! Я втомилась читати.

Абакум опинився на траві біля неї. Він відчував ніжний дотик її