Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 28. Датується 1877 р. на підставі листа Лисенка.

НИВА

Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1885, № 18, с. 207, під псевдонімом «Гетьманець», без дати. Дату написання - 1877 р.- називає І. Франко у статті «Михайло П[етрович] Старицький» (с. 255). Готуючи до видання другу частину своєї збірки «З давнього зшитку. Пісні і думи», а також другу частину альманаху «Рада», М. Старицький поряд із іншими творами подав до цензури і цей вірш. Але в обох випадках його було заборонено друкувати на тій підставі, що тут автор, очевидно, «розуміє Україну, забиту горем і политу кров’ю, яка докоряє своїм дітям за те, що вони мирно спали в той час, коли чужі руки мордували її та засівали реп’яхом» (ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, спр. 28). Після публікації в «Зорі» М. Старицький надрукував вірш під своїм прізвищем у Москві в журналі «Гусляр» (1889, № 2).

Цей вірш входив до рукописної збірки поезій, яку М. Старицький надіслав І. Франкові у 1884 р. Текст його, дещо відмінний від першодруку, Франко повністю навів у згаданій статті, високо оцінивши ідейну спрямованість твору, його «бадьорий, патріотичний дух».

При підготовці збірки поезій 1908 р. М. Старицький повертається до першодруку, хоч і вносить у нього деякі зміни: усуває неправильні наголоси: Коли сами мирно спали - Як самі байдуже спали, посилює соціальну загостреність: Хоч не ми, то, може, внуки // Дочекають того жнива - Хоч не ми, то діти, внуки // - А таки діждуться жнива!

Згадував у радянський час про цю поезію Максим Рильський: «Михайло Старицький завжди і скрізь був вірний собі і вірний тій ниві, про яку сказав він у прегарному своєму вірші:

Гей ти, ниво, твого гону

Від Карпатів аж до Дону!»

Ці рядки і цю поезію Рильський називав як поетичний символ зближення «наших споконвічних земель» (Рильський М. Зібр. творів. У 20-ти т., т. 15, с. 84).

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 86-87. Датується за статтею І. Франка «Михайло П[етрович] Старицький».

ПАМ’ЯТІ М. Ф. Л.

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, т. 4, с. 161, з датою - 1876 р. У виданні 1906 р. поставлено іншу дату - 1878 р., зроблено деякі уточнення: замість Зламалась сила - Підбита сила, а останні два рядки після доопрацювання надали іншого смислу зверненню до долі:

«Житє і слово»

Чого ненатло так лютуєш?

І душу ясну, як кришталь,

Від нас береш, а не рабуєш

Того, кому й хвилини жаль?

«Збірка 1908 р.»

Чого ненатло ти лютуєш

І душу чисту, як роса,

Від нас береш, а не квітуєш

Того, хто каменем звиса?

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 221.

«В ГРУДЯХ ВОГОНЬ, ХОЛОДНЕ ПОВІВАННЯ…»

Вперше надруковано в альманасі «Луна», 1881, с. 64. У виданні 1908 р. додано четверту строфу.

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 72.

РЕДАКТОРОВІ

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1902, т. 18, кн. 6, с. 129-130. Цей вірш разом з іншими було заборонено цензурою до друку у збірнику «З давнього зшитку. Пісні і думи». У виданні 1908 р. вірш набув гострішого публіцистичного звучання. В ньому зроблені окремі уточнення і виправлення, що мали на меті усунути риторику, надмірний пафос. Риторичне звернення

Чи ж ти ходив по тих хатах обдертих,

Де вікова неволя й чорна мла? -

змінив опис селянського бідування:

Чи ти вбачав оті хати подерті,

. . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . .

Де кублиться з віків неволя й мла?

Так само змінено і рядки

На що ж старцям здалася тая слава,

Чи закрасить вона біду свою -

на картину конкретнішу і більш вражаючу:

На що ж рабу обшарпаному слава,-

Щоб нею ще засіяти ріллю?

Високу оцінку дав поезії І. Франко: «По вибусі Російсько-турецької війни, коли при перших стратах російського війська... по всій країні пішов окрик обурення, півурядова рос [ійська] преса силкувалася заглушити його квасно-патріотичними окриками».

Навівши у статті про Старицького цей вірш повністю, І. Франко далі зазначає: «Можна сміло сказати, що в ту пору на Україні не було поета, що міг би був здобутися на таке сильне та енергійне слово і не взяти в нім ані одної фальшивої ноти» (с. 256, 257).

У виданні 1908 р. вірш має 20 рядків, а в рукописній збірці І. Франка - 32. Невідомо, чому М. Старицький вилучив 12 рядків закінчення, які в рукописній копії подано після риски:

А й то: чи є тобі до тії крові діло,

До стогону болячого, до сльоз?

Ти в розкошах пестуєш своє тіло,

З тепла нашлеш ти ворогу погроз!

З своїх кімнат ти не почуєш гуку

І брязкоту меча з чужим мечем;

Людська біда тобі піде на руку -

Розпродаси її ти з баришем,

Прославишся ще патріотом всюди

І за шага собі ти купиш рай...

І може, ще на помник для Іуди,

Хоч знехотя, а зважиться наш край?!

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 136.

НА СТРАСТЯХ

Вперше надруковано в збірці «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 214.