Читати книгу - "Галицько-Волинське князівство, Іван Петрович Крип'якевич"

Розповідаючи про коронацію Данила, літописець згадує, що папа прислав послів, «які принесли вінець і скіпетр, і коруну, що називається королівський сан»[190] [Іпат., с. 548.]. Вінець — це королівська діадема або корона, скіпетр — жезл, «коруна» — це так звана «держава», куля з хрестом зверху[191]. На печатці Юрія І князь зображений сидячи на престолі, в мантії, застібнутій ланцюжком, з короною на голові та жезлом у правій руці; в лівій руці в нього нема «держави», рука лежить на ланцюжку [Болеслав–Юрий II, c. 252–256, табл. 1, 3–5, 7.].

Малопольська хроніка, описуючи події 1340 р., розповідає, що польський король Казимир вивіз із Львова скарбницю галицько–волинських князів, в якій було кілька золотих хрестів, «дві дорогоцінні діадеми, одна дуже цінна туніка та престол, прикрашений золотом і дорогим камінням» [МПГ, т. 3, c. 199.].

Галицько–волинські князі мали свої родові знаки, герби — як і інші князі того періоду. Ті герби відтворювалися на князівських печатках, прапорах, будинках.

Літописець згадує, що недалеко від Холма (в Білавино) побудовано кам’яний «стовп», «а на ньому вирізаний кам’яний орел, а висота каменя десять ліктів, з головами ж і з підніжками 12 ліктів» [Іпат., с. 559.]. З цього опису виходить, що скульптура зображала двоголового орла. Неясно, чи це була тільки архітектурна прикраса стовпа чи герб. Якщо це княжий герб, то він належить Данилу, який побудував цей «стовп» разом з іншими холмськими укріпленнями. Цікаво було б з’ясувати, як цей герб знайшовся в Галицько–Волинському князівстві. В тому часі двоголовий орел був гербом візантійських імператорів.

На зворотній стороні печатки Юрія І зображений вершник, який у правій руці тримає прапор, а на лівому рамені щит [Болеслав–Юрий II, с. 282–283, табл. 5–7.]. Напис латинською мовою: «Печатка пана Юрія, князя Володимирії» вказує, що це печатка Володимирського князівства. На щиті, який держить вершник на рамені, нарисований лев, звернений вправо. Зображення лева є також на печатці, прикріпленій до листа князів Андрія і Льва 1316 р. — лев з хвостом, піднятим уверх, повернений вліво [Болеслав–Юрий II, с. 223, табл. 2.]. Походження цього герба не з’ясовано [Болеслав–Юрий II, с. 236–240.]. Можливо, герб має зв’язок з іменем Льва Даниловича: Лев міг прийняти знак лева, як свій герб, його онук, Лев Юрійович, також ним користувався. Оскільки Володимирське князівство мало за герб вершника, слід припускати, що лев вважався гербом Галицького князівства. Пізніше він набув ширшого значення, як герб Руського королівства, яке об’єднувало Галичину і Волинь. Лев, як герб, знаходиться на печатці Любарта, який вважається спадкоємцем Галицько–Волинського князівства. Лев зображений також на монетах з написом «монета Русі», які карбували королі Казимир і Людовик та князь Владислав Опольський та на печатці того ж Владислава[192]. Зображення лева вміщено у гербі міста Львова, починаючи з XIV ст. [Piekosinski F. Op. cit., N 354.].

Літопис згадує прапори галицько–волинських князів та їх полків. Жителі польського міста Каліша говорили Конраду мазовецькому: «якщо руська корогва стане на заборолах, то кому честь зробиш, чи не Романовичам?». Здобувши Галич 1238 р., Данило «відзначив перемогу і поставив на Німецьких воротах свою корогву» [Іпат., с. 505–518.]. На печатці Юрія І відтворений вершник зі списом у правій руці, а на кінці списа прапор, розділений на три смуги [Болеслав–Юрий II, с. 248, табл. 5–7.]. Але немає звісток, якого кольору були прапори та які знаки на них зображено.

Князь об’єднував різні функції державної влади — законодавчу, виконавчу, судову. Та хоч князь вважався «самодержцем», тобто необмеженим володарем, насправді він залежав від соціальної верхівки, яка вважала себе представником всього населення країни. Князь повинен був допускати цю верхівку до участі в управлінні.

В Галицькому князівстві XII ст. зустрічаємо єдину згадку про стародавнє віче. 1146 р. військо Всеволода київського облягало Звенигород і спалило «острог» міста: «на другий день звенигородці створили віче, хотячи здатися», але княжий воєвода Іван Халдієвич репресіями придушив цей виступ [Іпат., с. 228.]. Як видно з ходу подій, це віче скликали самі жителі міста, без відома представника княжої влади — отже, це було народне зібрання, що в X–XI ст. висловлювало волю населення.

В Галицько–Волинському літописі згадується ще віче близько 1232 р.: «Сам Данило скликав віче». Але з тексту літопису виходить, що це не було широке народне зібрання, а лише збори невеликої кількості війська, перед яким виступив князь, закликаючи воїнів до вірності [Іпат., с. 509.].

Інколи князі закликали населення на зібрання, які не мали назви віча і де не проходили ніякі дискусії, а князь лише передавав зібраним свою волю. Так, Ярослав Осмомисл, важко хворіючи 1187 р., «скликав мужів своїх і всю Галицьку землю закликав і усі збори і монастирі, і убогих і сильних і нужденних». Збори тривали три дні, князь каявся за свої гріхи, просив пробачення, роздавав майно і врешті проголосив свою волю, що Галицьке князівство передає синові Олегові, а Перемишль — Володимирові. Учасники зборів не проголошували ніяких заяв, лише «мужі галицькі» мусили присягти, що не порушать князівської волі [Іпат., с. 442.].

Великі народні збори, як було згадано вище, скликав Мстислав Данилович у Володимирі 1287 р., щоб сповістити грамоту Володимира Васильковича про передання йому князівства. У зборах брали участь володимирські бояри і «містичі», але своїх поглядів вони не висловлювали, а лише «слухали всі, від малого до великого» [Іпат., с. 596.]. Отже, стародавнє віче в цьому періоді вже втратило значення.

Більше значення мала боярська «дума». Рада, складена з бояр, існувала при князях з давніх часів і значення її зросло особливо в період роздроблення. Князі були змушені зважати на великих бояр, що володіли більшістю земель і одночасно займали найважливіші місцяв управлінні та в війську. Щоб провести будь–яку важливу справу, князь повинен був здобути згоду боярства.

Прямих вказівок про існування боярської ради в Галицько–Волинському князівстві небагато.

При князях часто зустрічаємо коло близьких людей, з якими вони вирішували державні справи. Коли галицькі бояри виступали проти малолітніх Романовичів, княгиня Романова «зробила раду» з боярами Мирославом і Дядьком[193] [Іпат., с. 481.]. Юрій Львович 1289 р. захопив Берестейщину «за порадою безумних своїх бояр молодих» [Іпат., с. 596.]. Але це були тільки близькі радники князя, а не формально організована рада.

Боярська рада виступає як організований інститут тоді, коли існують напружені відносини між князем та боярством, що загострюються до боротьби між ними. Такий організований виступ бояр стався в Галичі 1173 р., коли «галичани», тобто боярська опозиція, розправилася з фавориткою Ярослава Осмомисла, а його самого «водили до хреста», примусили