Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Краще некромант ніж дракон, Василино. Дракон тобі ніколи свободи не дасть, не зможеш ти життя з ним своє збудувати. Так що йди.

І вона підштовхнула мене у бік дверей. Я пішла як на страту, ледве ноги за собою тягнучи. Він був там, стояв біля вікна і навіть не обернувся коли я увійшла. Як завжди у чорному.

-Чому Василино?

Я здригнулася від його голосу, стільки в ньому смутку було.

-Бо я відьма.

Нарешті він повернувся і я змогла побачити тіні що залягли під очима, і надто блідий колір обличчя.

-Я спитав чому дракон, Василино?

Знизала плечима:

-А чому ні?
Він підійшов ближче, я відступила. Очі некроманта заблищали примарним світлом.

-Ти мене боїшся?

-Тільки дурень не боятиметься некроманта.

Мені не було куди відступати, а князь уже підійшов упритул.

-Не треба так зі мною, Василино. Ти хочеш залицянь як належить? Буде все як ти схочешь.

Я ніколи не бачила таким нашого грізного князя. У ньому зараз було стільки м'якості та ніжності, що ставало не по собі. А він поклав мені руку на підборіддя, підводячи обличчя:

-Не відштовхуй мене.

Його губи притулилися до моїх всього на мить. Швидко відсунувшись князь відійшов.

-Зараз мені потрібно піти, але я повернусь і ми поговоримо.