Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Дар вийшов, а я тільки розпалилася. Кинувши подушку в зачинені двері, прокричала:

-Дружиною? Бач чого захотів, гад плешивий. Я покажу тобі жінку.

Те що дракон зовсім не плешивий, а навпаки дуже волохатий, мене зараз не хвилювало, ось тільки добратися  мені додому, я вже зробила б його і плішивим, і косим, ​​і ще якимось. Поки не вигадала яким, але обов'язково зроблю. І що з ними всіма, відьом навпаки за дружину брати не прагнуть, а тут прямо черга вишиковується. Може мене хтось прокляв?

У безсилій злості впала на ліжко і почула далеке:

-Чого розляглася як у себе вдома? А ну вставай.

Я піднесла руку до рота і тихо прошепотіла:

-Матуся.

-А ти кого почути хотіла, дочка бісівська? Зовсім охаміла, рідну матір не впізнала.

Ось мені цікаво, вона коли злиться завжди мене називає бісівською дитиною, це метафорично чи й справді маменька з нечистю сплуталася. Тьху ти, ми ж і самі до неї відносимося, хоча поточнити все ж таки потрібно буде.

-Мамо, мене не випускають.

-Хто не випускає? Ти відьма чи кошеня безсиле?

Ось завжди вона так, наче й лає, а я прямо підйом і приплив сил відчуваю.

-Мам, це дракони.

Кілька секунд було повне мовчання, а потім буркотливе:

-І якого дідька тебе до драконів понесло? Вічно з тобою не як із усіма. Чекай.

І я чекала, довго чекала, вже навіть сутеніти почало. Поки двері не відчинилися і не з'явився вкрай похмурий Дар:

-Пішли.

Швидко підскочивши з ліжка, і зі зрозумілим побоюванням дивлячись на дракона, запитала:

-Куди?

Він кинув на мене злий погляд:

-Зараз дізнаєшся.

Коли я порівнялася з ним, він узяв мене за руку, і не даючи вирватися тихо спитав:
-Я тобі так ненависний?

-Я тебе практично не знаю.

Зараз у його очах я виразно бачила смуток:

-Ти могла б дізнатися.

-Замкнена?

Він стиснув зуби і відпустив мою руку.

-Пішли.

Ми знову йшли нескінченними, але цього разу абсолютно порожніми коридорами. Вийшли в колонній залі, навіть не скажеш що всередині гори знаходимося, такі високі склепіння були. Прямо в центрі стояла моя мама, своїм грізним виглядом лякаючи оточуючих, Єрміонія Варфоломіївна, та ще кілька відьом із нашого кола. Навпроти них, грізно зсунувши брови і гордо піднявши голову стояв дідусь Злат і буравив мою маму недобрим поглядом. Вона ж побачивши мене кинулася назустріч.

-Кровинушка моя рідна – починаючи мене повертати у різні боки і уважно оглядаючи, продовжила голосити. - Не зжерли мою донечку тварини кровожерливі.

З боку дідуся почулося обурене і вкрай невдоволене запитання:
-Ви за кого нас приймаєте?

Мамуля різко розвернувшись пішла грудьми на дракона, що не очікував такого повороту.

- А за кого мені приймати негідників які мою дочку викрали, від рідної матері відлучили?

-Вона що немовля, що її відлучати довелося?

Краще б дракон помовчав, це я відьма недосвідчена і ще полохлива, а мама досвідчена моєї верховної кола буде. А тому зв'язуватись з нею собі дорожче.

-Мовчати!

Голос мамулі пролунав під склепінням і лункою луною повернувся назад. Дракони що звикли наказувати витяглися по струнці, бо голос справжньої відьми силу має і будь-кого слухатися заставить.

-Вона дитя нерозумне ще, а ви її за свого олуха великовікового заміж видати хотіли? Що, не сподобався нікому з ваших цей дитина довготелесий?

Довготелесий дитина стиснув руки в кулаки, ледве стримуючи агресію, а матінка тільки розпалювалася.

-І як я про це дізнаюся – від чужих людей. Вирішили дитину від матері рідної сховати, та ще й замкнули за сімома замками в цій холодній труні. Я забираю її не зволікаючи жодної секунди.

Нарешті Дар вирішив порушити мовчання:

-Ні.

Мама завмерла, їй ще ніхто і ніколи не наважувався говорити ні. Вона струсила неіснуючі порошинки з сукні і повернулася до дракона:

- За яким правом ви, юначе, щось можете мені заборонити, а тим більше наказувати моїй дочці - вільній відьмі.

На обличчі Дара нічого не відбивалося, жодних почуттів та емоцій.

-По праву кровного зв'язку.

Мама зло зиркнула в мій бік, схопила мою руку і уважно розглянула червону смужку.

-Ах, це. Так я вас зараз за дві секунди розв'яжу.

Відсмикнувши руку вигукнула:

-Мамо, не треба, а якщо він постраждає.

І отримала у відповідь затріщину.

-Чому я тебе вчила? Це зв'язок неміцний, та й зв'язала його абияк, неправильні слова сказала. Як вдалося йому вибратися взагалі незрозуміло, вона б сама згодом зникла, а я лише пришвидшу цей процес.

Дар виразно подивився на діда, але той лише розвів руками. Мама обхопивши моє зап'ястя, вийняла ножа і полоснула прямо по лінії, розрізаючи контур. Пішов невеликий спалах і вогник, наче й справді нитка горіла.

-Ну все, сокіл ясний, тепер ти вільний, можеш летіти на всі чотири сторони, а мою дочку забудь. Не пара ви, де бачено таке, щоб відьма та з драконом.

Схопивши мене за руку, вона звернулася до Єрміонії Варфоломіївни:

-Відкривайте.

Та кивнула, і звертаючись до старшого дракона, попросила:

-Дозвольте.

Той тільки махнув рукою, а мамі моїй сказав:

-Дарма ви так, діти могли б стати гарною парою.

Мама зло подивилася на нього:

-Це моє дитя, а у вас перестарок моложавий.

Ось тут Дар вже не витримав. По залі пронісся наростаючий гуркіт, ось тільки для нас він вже віддалено лунав, ми ступили на стежку.

Вийшли в місті, біля лави моєї матінки. Вона одразу якось втратила свій запал, а я вже готувалася до прочухана. Але мама тільки сказала:

-Йди в лаву, там на тебе чекають.

Я відразу все зрозуміла, адже й справді здібностей моєї мами не вистачило б обійти захист фортеці, а тому зараз я дивилася на неї як на зрадницю, і тільки змогла прошепотіти:

-Ні.

А вона якось дуже сумно посміхнулася.