Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"

Хата Веселки стояла у сусідстві з будинком мого господаря, а його клуня мала спільну стіну з тією, де я спав. Його дружина померла кілька років тому, але ще не старий Веселка не міг наважитися одружитися ще раз. Сусіди казали йому, що той, хто забагато витріщається на райдуги, не помітить ладних сідниць у себе під носом. Одна місцева старенька готувала йому й дивилася за дітьми, а чоловік тим часом працював у полі й подеколи заради розваги добряче набирався.

Єврейка повинна була перечекати до ранку в нього вдома. Тієї ночі мене розбудив галас і крики в сусідській клуні. Спершу я злякався, а потім знайшов у дошці дірку, крізь яку міг побачити, що відбувається. Посередині прибраного току на якихось мішках лежала дівчина. Поруч із нею на старій колоді для м’яса горів каганець. Веселка сидів біля голови дівчини. Ніхто з них не ворушився. Раптом чоловік різким рухом стягнув сукню з дівочого плеча. Лямка піддалася. Дівчина спробувала відсунутися, але Веселка наступив їй на волосся, стиснувши голову колінами. Він нахилився нижче. Потім зірвав лямку з іншого плеча. Дівчина скрикнула, але не поворухнулася.

Веселка сповз до її ніг, затис їх власними і зісмикнув сукню. Єврейка спробувала підвестися й схопити тканину здоровою рукою, але чоловік відштовхнув її. Тепер дівчина була гола. Каганець кидав тіні на її тіло.

Веселка сів поруч із дівчиною і почав пестити її тіло своїми великими руками. Своїм тулубом він закривав від мене обличчя дівчини, але я чув, як її схлипування час від часу переривалися зойками. Веселка повільно зняв свої чоботи, штани і залишився у грубій полотняній сорочці.

Потім він улаштувався на розпростертій дівчині, лагідно погладжуючи їй плечі, груди та живіт. Дівчина стогнала й скиглила, а коли його рухи зробилися грубшими, пробурмотіла щось своєю мовою. Веселка піднявся на ліктях, спустився трохи нижче, одним різким рухом розкинув їй ноги і з глухим звуком гупнувся зверху.

Дівчина вигнулася, скрикнула, стискаючи та розтискаючи пальці, наче хотіла щось ухопити, а потім трапилося дещо дивне. Веселка лежав на дівчині, між її ногами, але намагався вирватися. Щоразу, коли він пробував підвестися, вона скрикувала від болю, а він стогнав і лаявся. Ось він іще раз спробував вивільнитися з її міжніжжя, але, вочевидь, марно. Якась дивна сила всередині неї тримала його, як тенета, що впіймали зайця або лисицю.

Із шаленим тремтінням чоловік продовжував лежати на дівчині. Незабаром він поновив свої спроби, але дівчина щоразу звивалася від болю. Схоже, Веселці теж було непереливки. Він витирав із чола піт, сипав прокльонами й плювався. Під час наступної спроби дівчина захотіла допомогти. Вона ширше розсунула ноги, вигнула вгору стегна і штовхнула його в живіт здоровою рукою. Усе марно. Невидимі пута міцно зв’язали їх докупи.

Я часто бачив, як таке траплялося з собаками. Часом вони шалено злягалися, а потім помирали від бажання звільнитися, але не могли. Тварини змагалися з болючими путами, щоразу більше відвертаючись одне від одного, аж поки не застигали, з’єднані задніми кінцями. Вони скидалися на двоголове тіло з двома хвостами, що виросли з одного місця. Друзі людей перетворювалися на помилку природи. Вони завивали, скавчали й тремтіли всім тілом. Налиті кров’ю очі благали про допомогу та з невимовним стражданям дивилися на людей, що били їх граблями й палицями. Вигинаючись у пилюці та стікаючи кров’ю від ударів, вони подвоювали свої зусилля, щоб роз’єднатися. Люди реготали, кóпали собак та кидали в них каміння й верескливих котів. Тварини намагались утекти, але кожна тягнула в свій бік. Так вони бігали по колу. Збожеволівши від люті, намагалися вкусити одне одного, але врешті-решт здавалися й чекали на людську допомогу.

Тоді сільські хлопчаки кидали їх у річку чи ставок. Собаки розпачливо намагалися випливти, але кожне продовжувало тягнути у свій бік. Голови безпомічних тварин час від часу з’являлися над водою, пащі були вкриті піною, але сил гавкати вже не було. Течія відносила їх геть, а задоволений натовп біг берегом із радісними вересками й кидав каміння в голови, що час від часу виринали з води.

Траплялося, що господарі не хотіли втрачати собак, тож просто по-звірячому відрізали їх одне від одного, і тоді на пса чекало каліцтво або смерть від кровотечі. Іноді тваринам вдавалося розділитися після кількох днів блукань, упродовж яких вони падали в ями й наштовхувалися на паркани та кущі.

Веселка поновив свої спроби. Він гучно кликав на допомогу Діву Марію. Відхекувався та відсапувався. Намагаючись відірватися від дівчини, ще раз добряче смикнувся. Вона закричала й почала гамселити ошелешеного чоловіка кулаками по обличчю, дряпати нігтями й кусати йому руки. Селянин злизав з губи кров, піднявся на одній руці й щодуху вдарив дівчину другою. Мабуть, паніка потьмарила йому розум, адже він упав на єврейку й почав кусати їй груди, руки та шию. Він лупцював її стегна кулаками, а потім схопився за тіло, наче збирався розірвати його на шматки. Дівчина заверещала високим протяжним криком, що кінець кінцем увірвався, коли їй пересохло в горлі, а потім пролунав знову. Веселка бив її, аж поки не виснажився.

Отак вони й лежали одне на одному, не рухаючись та не розмовляючи. Ворушився лише мерехтливий вогник каганця.

Веселка почав кликати на допомогу. Спершу на його крики відгукнулася лише зграя галасливих псів, а потім прийшли стурбовані чоловіки з сокирами й ножами. Розчахнувши двері клуні, вони недоумкувато витріщилися на парочку на підлозі. Веселка захриплим голосом швидко пояснив ситуацію. Односельчани зачинили двері й, не пускаючи нікого всередину, відправили когось по відьму-повитуху, що зналася на такому.

Стара прийшла, уклякла біля нещасних і зробила щось із ними за допомогою решти чоловіків. Я нічого не бачив; лише почув, як востаннє пронизливо скрикнула дівчина. Потім запала тиша, і в клуні Веселки зникло світло. На світанку я відразу ж кинувся до дірки в дошці. Між щілинами сяяли промені сонця, висвічуючи іскристі пучки порохів. На току, під стіною, витягнулося людське тіло, прикрите з ніг до голови попоною.

Поки в селі ще спали, я