Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"

Кілька тижнів селяни мали про що побазікати. Перехиливши кілька чарок, Веселка й сам розповідав іншим, що єврейка засмоктала його й не хотіла відпускати.

Уночі мене переслідували дивні сни. Я чув стогони й крики в клуні, крижана рука торкалася мене, а на моє обличчя падали чорні пасма гладенького волосся, що пахло бензином. На світанку, виганяючи худобу пастися, я налякано дивився на туман, що висів над полями. Подекуди вітер приносив у мій бік крихітні клаптики сажі. Я здригнувся, і мороз пройшов мені поза шкурою. Шматочок сажі покружляв у мене над головою та, зазирнувши мені прямісінько у вічі, полетів високо в небеса.

10

Почавши шукати в сусідніх лісах партизанів, німці змушували селян забезпечувати себе провізією. Я знав, що моє життя в селі добігає кінця.

Одного вечора мій господар наказав мені негайно бігти до лісу. Його повідомили, що німці готують облаву. Вони дізналися, що в одному з сусідніх сіл переховують єврея. Казали, наче він живе там з початку війни. У селі його знав кожен — раніше його дід володів великою ділянкою землі, і громада до нього чудово ставилася. Казали, що, попри свою національність, єврей був досить добропорядний. Пізно ввечері я рушив у путь. Небо було затягнуте, але поступово хмари розійшлися, проглянули зорі та яскраво засяяв місяць. Я заховався в кущах.

Щойно зазоріло, я, намагаючись триматися подалі від села, рушив у напрямку пшеничного колосся, що хиталося на вітрі. Мої ноги пекло від густих дряпливих стебел, але я продовжував просуватися ближче до середини поля. Йти доводилося обережно; не хотілося залишати по собі занадто багато поламаних стебел, які могли мене виказати. Кінець кінцем я достатньо заглибився. Здригаючись від ранкової прохолоди, згорнувся клубочком і спробував заснути.

Прокинувшись, я почув звідусіль грубі голоси. Німці оточили поле. Я припав до землі. Солдати прочісували поле, і звук зламаних стебел чувся щоразу гучніше.

Вони мало не наступили на мене. Налякавшись, націлили на мене гвинтівки, а коли я підвівся, продовжували тримати зброю напоготові. Їх було двоє — юнаки в новій зеленій формі. Вищий схопив мене за вухо, і, посміюючись, солдати взялися мене обговорювати. Я зрозумів, що вони питають: єврей я чи циган. Я все заперечував, і це розвеселило їх ще більше й породило нову хвилю жартів. Так утрьох ми й пішли до села — я попереду, а вони, регочучи, позаду.

Ми вийшли на головну дорогу. Нажахані селяни глипали крізь причинені віконниці. Впізнавши мене, вони прожогом зникали.

У центрі села стояли дві великі брунатні вантажівки. Попиваючи щось із фляжок, навколо навпочіпки влаштувалися солдати в розстібнутих уніформах. Ще більше чоловіків поверталися з поля, складали на кóзли гвинтівки й сідали поруч.

Кілька солдатів оточили мене. Вони тицяли пальцями, реготали або раптом робилися несподівано серйозними. Один із них підійшов ближче, нахилився й лагідно, з любов’ю всміхнувся мені. Я вже збирався відповісти йому ввічливою усмішкою, аж тут він боляче вдарив мене в живіт. Мені перехопило дух, я ковтнув ротом повітря і застогнав. Солдати мало не понадривалися від реготу.

Із сусідньої хатини з’явився офіцер, помітив мене й підійшов ближче. Солдати рвучко виструнчилися. Я теж підвівся — один усередині кола. Офіцер байдуже оглянув мене і віддав якусь команду. Двоє солдатів схопили мене за руки й потягли до хати, відчинили двері й жбурнули мене всередину.

Посеред напівтемної кімнати лежав чоловік. Він був невисокий, змарнілий, чорнявий. Скуйовджене волосся звисало на чоло, а обличчя було проштрикнуте багнетом. Руки в нього були зв’язані за спиною, а крізь розрізаний рукав піджака виднілася глибока рана.

Я скрутився в куточку. Чоловік прикипів до мене поглядом блискучих чорних очей; здавалося, вони визирають з-під густих навислих брів і встромляються прямісінько в мене. Очі лякали мене, тож я відвернувся.

На вулиці захурчали двигуни, загуркотіли черевики, зброя і фляжки. Хтось вигукнув кілька команд, і машини з ревом поїхали.

Двері відчинилися, і до хатини увійшли селяни та солдати. Вони витягнули пораненого за руки й кинули на воза. Його поламані суглоби звисали, як в опудала. Нас посадили спинами одне до одного: я дивився на плечі візника, а він на задню частину воза й дорогу, що зникала в далині. Поруч із двома селянами, що керували возом, улаштувався солдат. Із розмов місцевих я зрозумів, що нас везуть до поліційного відділку в сусідньому містечку.

Кілька годин ми їхали добре накоченою дорогою, де ще виднілися сліди вантажівок. Трохи згодом ми звернули вбік і покотилися лісом, розлякуючи пташок та зайців. Поранений апатично прогнувся. Я не був певен, чи він іще живий; лише відчував його мляве тіло, прив’язане до мене та воза.

Двічі ми зупинялися. Селяни пригостили німця їжею, а він навзаєм неохоче видав кожному по цигарці й жовтій цукерці. Чоловіки влесливо подякували. Вони зробили кілька довгих ковтків із пляшок, захованих під кóзлами, а потім сходили до вітру в кущі.

На нас ніхто не зважав. Я втомився і зголоднів. Слабенький вітерець приносив із лісу пахощі живиці. Поранений чоловік застогнав. Коні стривожено смикнули головами, їхні довгі хвости ляскали по тулубах, відганяючи мух.

Рушили далі. Сидячи на возі, німець дихав важко, неначе заснув. Рот він стулив лише після того, як туди мало не залетіла мушка.

Аж надвечір ми дісталися до невеликого щільно забудованого містечка. Час від часу траплялися цегляні будинки з такими ж коминами. Паркани були пофарбовані білою або синьою фарбою. На ринвах юрмилися сонні голуби.

Коли ми проїхали перші кілька будинків, нас помітили хлопчаки, що гралися на дорозі. Оточивши повільний віз, діти витріщалися на незнайомців. Солдат потер очі, витягнув руки, підтягнув штани, зістрибнув із воза й пішов поруч, не зважаючи на дітей.

Дитяча зграйка більшала; з кожного будинку вистрибували хлопчаки. Раптом один хлопець, вищий і старший за решту, шмагонув полоненого довгою березовою лозиною. Поранений здригнувся й відсахнувся. Дітям це припало до душі, й вони почали жбурляти в нас сміття й каменюки. Поранений сповз. Я відчував, як його мокрі від поту плечі прилипли до моїх. Кілька каменів влучило і в мене, однак я сидів між візниками й пораненим, тож був не такою зручною ціллю. Діти добряче розважилися з нами. Кидалися сухими коров’яками, гнилими помідорами, підгнилими тільцями мертвих пташок. Один із юних негідників зосередився на мені. Він ішов поруч із возом