Читати книгу - "I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Скільки ти випив, що несеш подібну хрінь? Мусульманам заборонено бухати!
— Не заборонено все, що веде до любові і щастя. Бажаю вам знайти свій шлях.
Склавши дармові наїдки у великий поліетиленовий пакет, пакистанець пішов геть.
— Чому коли люди починають робити якусь хуйню, вони завжди проказують слова про любов і щастя? — дивлячись йому в спину, запитав один з працівників.
— А може, й дійсно він нарешті вирішив піти з цього пекла, ступивши на правильний шлях?
— Ступити він може і ступив, але за вісім порцій риби й філе ми заплатимо з власної кишені. Ой, що то? — схопився зненацька продавець, побачивши чорні клуби диму, що повалили з розташованої у підвалі кухні. — Викликай пожежну!
— Маза фака, я завжди знав, що цей О-Шо до добра не доведе, — зітхнув колега, неохоче піднімаючись зі стільця.
Глава п’ята
Два тижні тому. Велика телевізійна студія на каналі УТ-1. Триває запис програми «Герої нашого часу»
Введучий в студії (звертаючись до публіки). А тепер скажіть мені, панове, чи ви знаєте, що є таке вуличний перформанс? (Вигуки із залу.) Що? Бачили на Хрещатику? Стоїть мім, завмерши в одній позі, аж поки йому до капелюха не вкинуть монетку. Тоді мім оживає і робить кумедні порухи, або сміється чи когось передражнює. Прекрасно. Які будуть ще варіанти? (Знову вигуки із залу.) У Барселоні на набережній є цілий квартал таких живих манекенів. А ще Венеція. У Парижі бачили Горбачова? Манекена в масці Горбачова... А-а-а, зрозуміло... А ще Статуя Свободи, Мерилін Монро із задертою спідницею... Чудово! Блискуче! Бравісимо!
Ведучий (в камеру). Отже, як з’ясувалося, наш народ уже потроху встиг познайомитися з таким явищем світової культури, як вуличний перформанс. Тому зараз, у другій частині програми «Герої нашого часу» відразу після перспективного українського боксера Віталія Кличка з’явиться ще один представник модерної української нації, який представлятиме Україну на сорок дев’ятому Единбурзькому фестивалі. Він добре знаний публіці за своїми ролями в театрі. Але цього разу ми поговоримо про його незвичне хобі. Отже, пані та панове, зустрічайте актора Київського національного театру імені Лесі Українки та антрепризної трупи «Золоті ворота» Ореста Каштанського (в залі оплески, що переростають в овацію).
Під веселу музичку Орест Каштанський виходить з-за лаштунків і всідається у приготоване для нього крісло.
Ведучий. Вітаємо вас у нашій студії. Перше запитання: як саме народилася у вас ідея створення подібного перформансу?
Орест (усміхаючись). Не приховуватиму того факту, що в українських театрах акторам платять справжні копійки (стриманий сміху студії). Тому для них завжди буде актуальною проблема додаткового заробітку. Сама ідея перформансу зародилася у моїй голові, коли я ще був студентом третього курсу театрального інституту. Якось повертаючись увечері додому в так званій трубі, підземному переході на майдані Незалежності, я вперше побачив клоуна, біля ніг якого лежав капелюх. Він починав жонглювати кульками, після того як перехожі кидали до капелюха гроші.
Слушна нагода взятися до цієї справи трапилась того ж таки літа, коли нас до себе в гості запросила давня батькова знайома з Угорщини, що проживала в невеличкому містечку Фюред на Балатоні.
На ту пору в моєму похідному рюкзаку лежали лахи на кшталт козацького строю. До того ж мав дві шаблі, що їх позичив в інституті в нашого знаменитого викладача сценічного бою Владислава Івановича Пилипенка.
Ведучий. То ви вправно володієте техніками бою на шаблях?
Орест. Ну, трохи володію... Але я трансформував це вміння в особисту техніку бойового гопака.
Ведучий. Дуже цікаво. Можна подробиці?
Орест. За історичними даними, поляки, приміром, не наважувалися атакувати козацький загін, коли вони чисельністю не перевищували його бодай у декілька разів. Козача сотня могла дати рішучий опір загону в тисячу шабель. Козак-гопаківець, досконало оволодівши бойовим мистецтвом, міг битися наодинці з трьома яничарами, про жорстокість і майстерність яких складалися легенди. Підготовка такого козака тривала декілька років і базувалася на певному світогляді. Козаки-гопаківці повинні були мати чудову фізичну підготовку, досконало володіти всіма видами холодної зброї, вміти загоювати рани, куховарити, а головне — писати вірші та музику. Здатність до свідомої творчості — ознака високорозвинених особистостей.
Ведучий. І ви все то вмієте?
Орест (скромно). Ну так...
Ведучий. Оплески в студії! (Лунають оплески.) І в чому ж саме полягав ваш перформанс?
Орест. Перебравшись у козацький стрій та взявши до рук шаблі, я завмирав у людному місці, поклавши до ніг шапку. Коли в неї падала монета, я «оживав», демонструючи деякі прийоми бойового гопака. У перший вечір роботи в Балатонфюреді я заробив щось близько трьохсот шістдесяти форінтів, що на той час становило майже десять баксів. Шалені як для студента гроші, що вдвічі перевищували мою інститутську стипендію. На тій набережній я провів усі свої канікули.
Ведучий. Що ж було далі?
Орест. Я думав, що і в Києві на мене чекає подібний успіх. Тому після прибуття на батьківщину одразу попхався на Хрещатик і поклав до ніг шапку. Але не встигла туди впасти перша монета, як хтось у сірій формі над моїм вухом проказав: «Ти шо, мальчік, охєрєл? Бабок снять хочеш? А ну, забрати єво за ношєніє холодного оружія». «Та яка ж це зброя? — спробував обуритися я, — це ж бутафорія!» Але мене замели в мєнтовку і години чотири я провів за ґратами, поки мене не визволили батьки, давши хабар ментам. Шаблі конфіскували. Відтоді, щоб уникнути конфліктів з владою та митниками, я купив собі у центральному художньому салоні на Богдана Хмельницького сувенірну сокирку. Саме ця сокирка і тепер при мені (демонструє сокирку).
Ведучий (до глядачів у студії). А тепер з вашого дозволу — невеличкий документальний фільм про нашого героя і його історичний костюм. Увага не екран.
На екранах транслюють фільм «Шаровари українського Духу»
Орест (у кадрі — синхрон, демонструє деталі костюма). Як бачите, мій костюм для перформансу складається із сорочки, коротенької парчової свитки, шароварів та чобіт. Чоботи звичайні — танцювальні, придбані в театральному магазині. Щодо інших деталей костюма, то кожна з них має свою історію. Почну зі свитки.
У вересні 1992-го мені трапилась нагода брати участь у святі газети «Вечірній Київ», що відбувалося на стадіоні «Динамо». (Документальні кадри вистави, закадровий голос Ореста.) Тоді там ставили оперу «Запорожець за Дунаєм», де я грав роль Андрія. (Орест демонструє фото з вистави.) Зшили мені тоді першокласний костюм. Жупан з оксамиту, атласні шаровари і свитку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман», після закриття браузера.