Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Вони розмовляли аж доки Анна Володимирівна не почала позіхати. Коли жінка відправилася спати, дівчата прибрали зі столу і пішли у зал.

– Що хочеш подивитися? – поцікавилася Уляна. – Можна фільм про привида, який переслідує своїх вбивць. Або бойовик, де головний герой самотужки мститься за смерть своєї сім’ї.

– Сьогодні Великдень, – нагадала вона подрузі.

– І ці фільми цілком відповідають духові цього свята. У них є самопожертва, відродження та щасливий фінал…, – на ходу вигадувала.

– Ти ненормальна, – засміялася Софія.

– То що? Бойовик чи хоррор?

Те що Уляна не дивиться романтичних комедій, Софія добре знала. Подруга казала, що не може терпіти кіно з передбачуваним сюжетом, а передбачити хто з ким залишиться у мелодрамі, було надзвичайно просто.

– Вмикай бойовик, – дозволила подрузі.

Уляна просяяла і запустила фільм. Герой саме складав зброю і готувався іти до своїх кривдників, коли у Софії засвітився телефон.

«Привіт! О котрій по тебе приїхати у суботу?», – запитував у неї Ворон.

Софія нишком подивилася на подругу. Це вперше вона зраділа, що Уляна була нетактильною людиною і завжди сиділа осторонь від інших.

«Привіт! Я доберуся до готелю сама», – коротко відповіла.

Він відповів лаконічним «Окей».

Про те, що в готель вона прибуде за три дні до Ворона, Софія вирішила не повідомляти. Зрештою, для самого Дениса це нічого не змінює.

Вона скосила очима на Улю, яка зосереджено дивилася на екран. З їхньої Солодкої четвірки, Уляна видавалася найгармонічнішою. І Софія була впевнена, що це через те, що вона зростала у щасливій сім’ї.

Таку саму щасливу сім’ю Софія хотіла подарувати своїй дитині.