Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє 📚 - Українською

Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

372
0
16.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Б’юсь об заклад, моя?" автора Рошаль Шантьє. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 87
Перейти на сторінку:

— Христино, жінка відповідає за лад у таких стосунках, і ти це знаєш.

— Так, але твої батьки теж мене не сприймали, — а ось тут я округляю очі і обертаюся на слух. Серйозно? — Вважали, що я вчепилася в тебе, завагітніла і змусила на собі одружитися. Але якщо в мене й бували спалахи образи на твою родину, то тільки місцями. Тому що я завжди насамперед поважала їх за те, що вони дали тобі життя і гідно виховали. — Мама абсолютно спокійна. Просто говорить як даність, хоч і різкувато. Видно, що ця тема обговорена тисячі разів, дивно тільки, що при мені вона ніколи не піднімалася. — А тепер ми всі капці кидаємо в цю дівчинку, а Владика, який дозволяє таке ставлення до нас, вигороджуємо, бо він наш син! Адже вона теж чиясь дочка!

— Хочу сказати, що Саша та ще штучка, — не можу не вставити свої п'ять копійок.

— Аріно, якщо ти поїла, йди нагору, — проказує батько. А мені цікаво, чи Влад знає, що маму недолюблювали бабуся з дідусем.

— Ви що, помітили, що я тут чи що? — відкидаюся на спинку кухонного стільця і складаю руки на грудях. — Тату, мені взагалі то двадцять один, а не дев'ять. Мамо, ну скажи!

— Я не знаю, — вдихає вона, підпираючи пальцями голову, — Конкретики тут все одно немає. По суті, ми просто пережовуємо одне й те саме. Нікому з нас ця ситуація не подобається, але лізти не будемо. Це його життя.

— Правильно. Дорослий уже, хай сам набиває свої шишки. Назахищався вже. Зробиш мені каву? Голова щось гуде, — тато накриває мамину руку, яка лежить на столі.

— А я думала, складно, коли дітям п'ятнадцять, — сміється вона, тільки невесело якось і підводиться, щоб натиснути кнопку на кавомашині.

— Як твої справи? Пробач, дочко, з цим усім ми почали говорити набагато менше, — батько дивиться на мене і його погляд теплішає.

— Та потроху. В університеті з успішністю повний порядок та й серйозних змінних немає.

— А з хлопчиками тихо? — акуратно питає мама, ставлячи перед татом чашку з капучино.

— Ой, давайте спочатку з Владиком розберемося, бо боюся у вас передоз станеться, — кажу й атмосфера за столом стає легшою.

Нарешті. У тата між брів зникає зморшка, маминого обличчя торкається посмішка, за столом звучить сміх і підколки, ось тільки в душі я не можу перестати злитися на брата. Ще з того дня, коли спускалася сходами з його квартири у сльозах. Я не хочу його бачити і чути не хочу, навіть після того, як він нарешті повиколупує овечу вовну зі свого мозку. А мозок там є, не дарма він затребуваний стоматолог!

«Хочу повторити вчорашній вечір», — читаю повідомлення в телефоні, коли піднімаюся до своєї кімнати.

Воно висить непрочитаним уже сорок хвилин, але за вечерею ми відповідаємо лише на дуже важливі дзвінки. Цей час призначений тільки для сім'ї і оскільки я не чекала на дзвінок, мобільник не перевіряла.

«Заберу тебе з університету завтра о четвертій. Я перевірив твій розклад, ти якраз закінчиш» — спалахує зараз. Напевно, я надто довго не відповідаю. От же ж надокучливий! Але приємно…

Моєї уваги ще ніхто так не добивався. Крім Артема, звісно. Але Артем поводився як нав'язливий молодший брат, а Макар... Красиво і чемно завойовує мене. І навіть підколювати не хочеться. Дивно.

Нічого йому не відповідаю, бо ще не вирішила, поїду чи ні. І тільки зараз згадую про силу інтернету! Відкриваю інсту і знаходжу сторінку Вітрова. Не знаю, що хочу чи не хочу побачити, але нічого такого не знаходжу. Гортаю стрічку: ось він у теплих краях з обнімає Мишка, а ось на тлі океану. Тут я, звісно, наближаю: тіло в нього що треба! Дивлюсь на всі боки чомусь, ніби за мною може хтось спостерігати, але це тому, що я сама спостерігаю за ним. Начебто підглядаю за тим, що він дозволяє розглядати. Нижче світлини з гірськолижного курорту, далі декілька з універу, а от... Я одразу розумію, що це вона. Красива, з глибокими великими карими очима, тонкою талією та чорним, як смола волоссям. Даяна. Його перше кохання. Кажуть, після неї він не мав серйозних стосунків.

«Не варто вірити всьому, що чуєш, Аріно» — спливають у голові сказані ним вчора слова.

І взагалі це не моя справа. Злюсь на себе, що взагалі полізла! Тільки перш, ніж закрити сторінку, бачу, що горить сторіз. Зависаю над нею секунд тридцять, а потім перемикаюся на запасний аккаунт. Він виглядає як справжній, тому що я веду його вже кілька років. Вбиваю в пошуковик потрібний нік і тисну на мерехтливий кружечок. Це фотографія. З екрану телефону на мене дивляться його Величність Вітров, Латаєв, ще кілька блазнів та його королева. Даяна.

 

1 ... 30 31 32 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"