Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Зараз.

Дірас склав долоні ківшиком і я, з широко розкритими очима, спостерігав, як їх наповнює вода. Звідки він її взяв? Невже просто з повітря? З вогнем легше, ти просто вивільняєш енергію і вона запалює полум'я, наче ти черкнув кресалом. А от із водою в мене так ніколи не виходило. Завжди було потрібно щось, що містило в собі рідину, чи то хоча б той самий компот.

- Зможеш переманити цю воду до себе в руки? - запитав чоловік.

Я кивнув. Складна перевірка. Ні для кого не секрет, що вогонь і вода це дві непримиренні стихії. Важко так швидко заспокоїти внутрішній жар і знайти спокій. Але в мене вийшло, я просто глянув на чисте, безхмарне небо і глибоко зітхнув. Потім зосередився на калюжці в руках мага. Теж склав свої долоні разом і вода, слухняним струмочком, просто по повітрю перетекла до мене.

Лорд задовільно кивнув.

- Покажи мені останнє, що ти навчився робити з водою.

Я зніяковіло втупився в калюжку у своїх руках, розглядаючи відображення.

- Ну, власне, цього й навчився, - пробурмотів я, помічаючи, як неслухняна крапелька просочилася крізь пальці й упала на пісок. Мені це не сподобалося, і я, чисто машинально, одразу ж повернув втікачку назад.

З боку спостерігачів почувся короткий смішок. Я повернувся разом із Дірасом і побачив задоволений вираз обличчя Елана, який тут же знітився під суворим поглядом чоловіка.

- Не звертай увагу, - напрочуд м'яко звернувся до мене Дірас. - Ці гордії встигли забути, як зовсім недавно самі насилу справлялися зі своїми навичками. Дехто, потім ще порядок у дворі наводив, після того, як не зміг стримати свого земного елементаля. - Він ще раз коротко глянув на Елана, надовго відбиваючи в нього бажання хихикати, потім знову звернувся до мене: - Я помітив, як ти краплинку з піску вивудив, зможеш пролити всю воду, дати їй ввібратися, а потім зібрати всю без залишку?

- Спробую.

Я розвів долоні, дозволяючи воді плюхнутися на землю. Вона одразу просочилась у сухий грунт, залишивши ледве помітний мокрий слід. Якщо вийшло з краплею, то і з великою кількістю має вийти. Це майже так само, як забрати воду з іншої посудини, тільки тут вона змішалася із землею. Знову склавши долоні ківшиком, я зосередився на мокрій плямі. Вода, що ховається серед піщинок, слухняно відгукнулася. І потихеньку, крапля за краплею стала повертатися в підставлені долоні, немов дощ навпаки.

- Відмінно, - похвалили Дірас. А потім додав, глянувши на хлопчаків: - Мало хто впорався з цим завданням із першого разу. - І знову звернувся до мене: - А заморозити ти її зможеш?

Чого не вмію, того не вмію. Навіть не уявляю як. Звісно, я в цьому зізнався, похитавши головою.

 - Тоді на цьому з водою закінчимо. Кидай її. І продемонструй мені навички з вітром.

Я вже зрозумів, що Дірас особливих чудес від мене не чекає. Тож потоком вітру спіймав найближчий жовтий листочок і трохи поганяв його навколо нас. А потім, на прохання мага, довів листочок до солом'яного манекена й акуратно залишив його на голові.

Землю я практично не тренував, про що чесно зізнався ще в кабінеті в лорда. Тому все, що я зумів показати, так це ті самі ямки, які я навчився робити під час першого знайомства зі стихією, ну і розколов кілька принесених для мене каменів.

На цьому демонстрація закінчилася, Дірас прибрав свій невидимий захист і зробив крок до мене, щоб надягати назад браслети. У глибині душі заворушився дракон, висловлюючи своє обурення і незгоду з подібним поводженням. Я був абсолютно тієї ж думки. Так, мої недавні демонстрації явно показали, що в магії я абсолютний новачок і що залишитися тут і продовжити навчання справді треба. Але як би хотілося позбутися цих злощасних браслетів і мати можливість перетворюватися на дракона тоді, коли буде можливість. Переборовши весь внутрішній непослух, я покірно підставив свої зап'ястя.

- Сьогодні після обіду за розкладом урок бойових навичок, - застібаючи перший браслет, пояснив Дірас. - А ось уже завтра, ти зможеш пізнати багато загадок магічного світу.

Застібнувши другий браслет, чоловік посміхнувся мені й повернувся до Тайлора, одразу ж змінюючись в обличчі, набуваючи суворо ділового вигляду.

- Перевіриш його бойові навички та ввечері доповіси.

- Так, учителю, - вклонився хлопець.

Після цього лорд Дірас пішов із тренувального майданчика. Учнів же відпустили на обід.

- А ти справді не брехав! - захопився Чейз, коли ми зібралися в їдальні за одним столом.

Я лише зніяковіло посміхнувся і поквапився сунути ложку з картоплею до рота, щоб не довелося нічого відповідати.

- Люблю ті дні, коли до нас привозять новеньких, - сказав Елан. - Тоді обов'язково раніше переривають нудні уроки суворої Міріон. А невмілі демонстрації магії завжди обертаються веселими виставами.

 - Точно, - підтакував усміхнений здоровань Чейз. - Пам'ятаю, як нам Сема привезли. Він трясся як той листочок на вітрі. Кожне прохання Діраса перепитував, раз у раз додаючи "а як це?" А показуючи свій вогонь, мало сам себе не спалив, добре, що Тайлор і лорд вчасно його врятували.

Хлопці, які сиділи зі мною за одним столом, дружно загиготали. А ось за спиною почулося сумне зітхання об'єкта насмішок. У мене теж ці слова не викликали посмішки, добре що можна було сховатися за кухлем із компотом.

Після ситного обіду нам давали час для відпочинку, ну і щоб ми встигли перетравити їжу до тренування.

- Інакше живіт боліти буде! - зі знанням справи заявив Майкі, падаючи на ліжко.

Я теж увесь час відпочинку провів сидячи на своєму ліжку, слухаючи веселі вигадки Чейза і Ріна. Старанно відволікаючи себе від хвилювання перед черговою перевіркою. Шкода, що якщо ти чогось сильно не хочеш, то воно приходить несподівано швидко. Чергову історію Рінола перервав ввічливий стукіт у двері. Поріг переступив літній чоловік, який проводжав мене до лорда і запросив усіх нас на подвір'я, повідомивши, що на нас там чекає Тайлор.