Читати книгу - "Спомини"

Снятинського повіту, із священичої родини. Середню освіту здобув у Коломиї, в 1928 p., після закінчення семінарії у Львові, був висвячений на священика, душпастирював у селах Вістова Калуського повіту (1928–1930), Церківна Долинського повіту (1931–1936), Поршна (1935–1942) та Сороки-Львівські (1942–1949) (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 559). У 1949 р. заарештований майже з усією своєю родиною за підозрою в організації вбивства Ярослава Галана. Троє його синів (Іларій, Мирон, Олександр) були засуджені до смертної кари і розстріляні 15 березня 1951 р. Через кілька днів після арешту Лукашевича його дружина Софія з п’ятьма неповнолітніми дітьми була заслана в Хабаровський край у м. Бікін. Сам Діонісій Лукашевич був засуджений у 26 травня 1951 р. на 25 років таборів суворого режиму. У травні 1956 термін ув’язнення зменшено до 15 років; 21 липня 1956 р. звільнений, його сім’ї дозволили переїхати в Інту до батька. Однак 20 грудня 1956 р. рішення про зменшення терміну ув’язнення було скасоване, і о. Лукашевича знову ув’язнили. Невдовзі після цього померла в лікарні його дружина Софія. Діти о. Лукашевича, які залишилися в живих, у різний час повернулися на Україну. Сам о. Лукашевич, провівши в таборах 25 років, був звільнений 22 квітня 1976 р. і в червні 1976 р. приїхав до Коломиї, де оселився у своєї дочки Лідії. Помер 10 січня 1993 р. в Коломиї.(обратно) 696

Павло Василик (1926–2004) — визначний церковний діяч, підпільний єпископ УГКЦ, родом із с. Бориславці Перемиського повіту. Закінчив семінарію у Перемишлі, у 1945 р. був депортований з Польщі в с. Бариш Бучацького p-ну Тернопільської обл., у 1947 р. заарештований у Львові і засуджений на 10 років за “антирадянську діяльність”. У таборі 1 січня 1950 р. єпископ-в’язень Віктор Новиков, єзуїт східного обряду й викладач філософії в колегії “Руссікум” у Римі, висвятив його на диякона. Після звільнення повернувся в Україну. 18 листопада 1956 р. у Львові прийняв священичі свячення з рук єпископа Миколая Чарнецького і підпільно душпастирював у містах та селах Львівщини, Тернопільщини, Станиславівщини, Закарпаття та Криму. У 1959 р. знову заарештований і засуджений на 10 років таборів. Друге ув’язнення відбував у Дубравлазі в “таборі віруючих” (селище Потьма-Явас, Мордовія) з 1959 до 1964 p.; в цьому таборі зустрівся з Йосифом Сліпим. Після звільнення не мав права повертатися в західні області УРСР і провів ще п’ять років на сході України та в Криму (1964–1969). 1 травня 1974 р. владика Йосафат Федорик висвятив його на єпископа. У 1987 р. заявив про вихід з підпілля і став одним з лідерів руху за легалізацію УГКЦ. З 1991 — єпископ-коад’ютор Івано-Франківської єпархії. У 1993–2004 — правлячий архиєрей новоствореної Коломийсько-Чернівецької єпархії. Помер 12 грудня 2004 р. в Коломиї. Залишив спогади: Спогади Єпископа-Ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Павла Василика // Християнський вісник: Часопис Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ 7 (1999).

(обратно) 697

Антін Поточняк (1912–1984) — неодружений священик Львівської архиєпархії, родом зі Стрия. Закінчив гімназію в Стрию та семінарію у Львові, висвячений у 1936 р., служив сотрудником у Вишеньці-Великій, Городку, Винниках біля Львова. Після Львівського “собору” 1946 р. перейшов на нелегальне становище, але у 1947 р. був заарештований у Чернівцях, де переховувався. У 1948 р. засуджений на вісім років таборів. Покарання відбував у Воркуті й на Печорі. Після звільнення в 1956 р. повернувся до Стрия, але в 1958 р. був знову заарештований за зберігання “антирадянської літератури” і засуджений на три роки ув’язнення. Повернувшись на Україну в 1961 p., примкнув до започаткованого о. Ігнатієм Солтисом апокаліптичного руху покутників, що сформувався навколо так званого “Середнянського чуда”. Саме цю його діяльність має на увазі Йосиф Сліпий, кажучи, що Поточняк зійшов з розуму. Як один з керівників “покутників” о. Поточняк був заарештований у 1968 р. й засуджений на вісім років ув’язнення. Ще раз заарештований у 1983 р. за порушення паспортного режиму (покутники не приймали радянських документів). Помер у тюрмі у Львові 28 травня 1984 р.

(обратно) 698

Ймовірно йдеться про Володимира Маргітича (нар. 1931), родом із Закарпаття (с. Неліпино Свалявської округи). Закінчив факультет іноземних мов Львівського університету (1955), працював інструктором Берегівського райвиконкому. Зав’язав листування з митрополитом Йосифом Сліпим, що перебував на засланні в Маклакові, та інформував його про становище УГКЦ на Закарпатті. Оскільки це листування було під контролем КДБ, арешт Йосифа Сліпого у 1958 р. потягнув за собою й арешт Володимира Маргітича. У 1957 р. він був звільнений з роботи, а в 1958 р. заарештований, засуджений і відправлений у табір у Мордовію. 2 травня 1959 р. до того самого табору потрапив і Йосиф Сліпий, який 19 серпня 1960 р. у своєму бараку висвятив Маргітича на священика. Наприкінці 1960 р. Маргітича несподівано звільнили з табору і на початку 1961 він повернувся в Україну, де працював вчителем у школі (1961–1982) та вихователем (1982–1993), не припиняючи підпільної душпастирської праці аж до легалізації УГКЦ у 1989 р. У 1991 р. він був цілковито реабілітований і далі продовжує священиче служіння в УГКЦ. Див.: Архів ІІЦ, П-1-1-624; Лідія Губич. Отець Володимир Маргітич: “Моя перша Служба Божа була на циркулярному столі…” (на сайті: www.pametnaroda.cz).

(обратно) 699

Петро Рауда (Petras Rauda, 1894–1974) — литовський католицький священик Вільнюської архидієцезії, родом з Радзивілішок. Висвячений у 1917 p., душпастирював у Янишках, згодом в Утені. В роки Другої світової війни рятував євреїв від знищення. У 1944 р. став почесним каноніком та віце-ректором Каунаської духовної семінарії. Після війни заарештований і засуджений на вісім років ув’язнення. Покарання відбував у таборах Туринська, Окунева, Молотовська. Після звільнення повернувся до Литви, але в 1957 р. був знову заарештований за написання щоденника, в якому описував своє життя в таборах; засуджений на 10 років. Покарання відбував у Мордовії, де й зустрівся та заприятелював з митрополитом Йосифом Сліпим. Після п’яти років ув’язнення був звільнений за станом здоров’я і повернувся до Литви, у 1965 р. цілком осліп, однак продовжував служити в м. Сведасай (Паневежиська дієцезія). Помер 7 березня 1974 р. у м. Сведасай. Залишив спогади під назвою “Незбагненні дороги Твої, Господи”: Petras Rauda. Nesuprantami mums tavo, Viespatie, keliai: atsiminimai / ред. J. Boruta, E. Neniśkyte, A. Katilius. Vilnius 2000.

(обратно) 700

Альфонс Сварінскас (Alfonsas Svarinskas, 1925–2014) — литовський католицький священик, дисидент, довголітній політв’язень радянських таборів