Читати книгу - "Вибрані твори"

Такий собі адміністратор, В овечій череді був десь Там голова Цапище бородатий. Усе гаразд, за все він дбав. Одна біда, Що по-овечому — ні слова. Чи то не вмів, Чи не хотів, Чи ще яка була основа — Не знати нам. Та це, мовляли, ще півлиха,— Ну, хай би там! — Коли б не іншим дихав Цапище овечкам. Овечка: «Ме-е!» Цапище: «Не-е!» Учіться всі ви у мене, За мною промовляйте чисто, Бодай не були шовіністи. Чи цап отой іще живе, Чи головує там — не знаю, Та тільки деінде, чуваю, Таких цапів до біса є.

Передрукувати цю байку і на Україні «на сьогоднішньому етапі» було б, мабуть, ще більшим риском, ніж байку попередню.

Та ось, нарешті, байка «Куріпки»[949], яка для мене має особливе значення і чар, бо змальовано в ній мене й мою матір:

Куріпки Ходила квочка Коло кілочка, Водила діток Коло квіток, — І бачить квочка: В колисці жінка колише дочку. — Яке безтямне, яке убоге, Звестись не вміє воно на ноги! Дивись — он трусять мої куріпки, Розумні зроду, дотепні дітки. Сміється жінка на повні груди: — Такі розумні й довіку будуть! Людському роду межі немає, Людськая думка до зір сягає.

На закінчення хочу навести вірш, якого написала Пилипенкова дочка (пише під ім'ям Міртала Кардиналовська):

Батькові Хай проб'ється голос мій крізь час, землю і море — я тобі свою пам'ять несу і любов, тугу і горе. Ти пішов, домовить не встиг. Закули слово в диби. Життя твоє в яр крутий зіпхнули, зайве ніби. У байдужім