Читати книгу - "Дівчина друга. Притворись моєю, Єва Скайлер"

 — У мене в рюкзаку їстівні припаси, можеш поки що організувати стіл, — наказав мер. — А хмиз не потрібен, я взяв вугілля. Нехай і небагато, але на один раз вистачить.                                                                                   

 А я ще дивувалась, чому в нього такий великий похідний рюкзак. А там чого тільки нема…                       

 Знайшла там сосиски, хліб, овочі та навіть сало. Божечки… зелена цибуля, картопля… І армійські тарілки з вилками.                                                                  

 Шведа-старший і Шведа-молодший розводили мангал. Чудово, можна запекти картоплю.                                      

 Сама не помітила, як перестала відчувати незручність. Я ніби просто із сім'єю вибралася на природу.               

 — Допомогти? — Наді мною навис мажор, опустивши руки мені на плечі.                                                                  

 — Можеш помити овочі, я насаджу на шампур сосиски.

 — Може навпаки? — усміхнувся він. — Не жіноча це справа, насаджувати… — і багатозначно порухав бровами.                                                                                     

 — Ну ти й пошляк зіпсований! — ляснула гада по руці, розсміявшись. — Картоплю одразу закинемо?              

 — Нехай спочатку вугілля трохи погорить, — обізвався мер, чомусь посміхаючись. Не те щоб явно, але якось підозріло.                                                                                     

 — Ей, відкрути мені пляшку з водою, поллєш, — штовхнула Макса в бік, змусивши його охнути і засміятися.                                                                                

 Кожен потихеньку займався своєю справою, але я не відчувала скутості. Ми з Максом обмінювалися шпильками, а мер… раптом почав розповідати історії зі служби в армії.                                                                           

 Я думала, Віктор Михайлович народився у забезпеченій сім'ї і навряд чи служив, а він виявляється, взагалі пішов у військову академію на п'ять років, після чого отримав лейтенанта і поїхав на Урал. А потім Казахстан, Німеччина… і лише після того, як отримав травму, повернувся на батьківщину та комісувався.                                                                               

 — А ти, Яно, давно займаєшся танцями?  — поцікавився чоловік, помішуючи вугілля, щоб картопля краще прожарилася. Макс насадив сосиски і був готовий смажити.                                                                      

 — Давно, з початкової школи, — кивнула, нарізаючи помідори в тарілку.                                                                  

‍ — А чому саме танці?                                                              

 — Ну, тату, — сказа Макс.                                                       

 Я усміхнулась.                                                                           

 — Не хочеш розказувати, бо це щось особисте? — запитав мер.                                                                             

 —Та ні. Тут якщо чесно нема нічого особливого і таємного. Просто я в дитинстві була дуже активною дитиною, встигла переробувати всі гуртки в своєму містечку, і тільки танці мені припали до душі. В них я могла використати всю свою енергію, якої в мене тоді були дуже багато. А ще я в дитинстві дуже любила різні шоу, де люди танцюють.                                                          

 Незграбно усміхнулася і здула пасмо волосся з чола. І подумавши, додала:                                                                 

 — Танці стали частиною мого життя, хоч я ніколи не планувала пов'язувати з ними кар'єру.                              

 — Що скажеш, якщо я прийду подивитися на одне із твоїх змагань? — несподівано спитав мер.                       

 — Е-е… тоді вся увага буде прикута до вас, — спробувала перетворити все на жарт. Ще мера на змаганнях не вистачало.                                                        

 — Картопля горить, — незворушно промовив Макс, відволікаючи увагу, а я спокійно змогла продовжити своє заняття.