Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Сім смертей Івлін Гардкасл 📚 - Українською

Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сім смертей Івлін Гардкасл" автора Стюарт Тертон. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 120
Перейти на сторінку:
збирався написати мені, Сесіл?

— Прошу?

Вона простягає мені картку, на якій написано просте повідомлення:

«Познайомся з Міллісент Дербі.

А.»

Певно, це Анна руку доклала.

Спочатку підпалені рукавички, тепер представлення. Відчуття, звісно, дивне, неначе хтось розсипає вздовж мого дня хлібні крихти, але приємно знати, що тут у мене є друг, хоч це й руйнує нанівець мою гіпотезу, що пані Дербі є одним з моїх ворогів, або навіть іншим носієм. Ця стара пані надто поглинута собою, щоб приховувати в глибині себе ще когось.

«У такому разі що вона рознюхувала на кухні, навіщо розпитувала про служниць?»

— Я попросив Канінгема запросити тебе випити, — ласкаво кажу я, надпиваючи свій віскі. — Він, певно, відволікся, коли записував.

— Саме це й трапляється, коли доручаєш важливі речі представникам нижчого класу, — пирхає Міллісент, плюхаючись у найближче крісло. — Кажу тобі, Сесіле, одного дня ти виявиш, що цей хлоп спустошив твої рахунки й переспав з однією з твоїх служниць. Подивись на того проклятого Теда Стенвіна. Носився по цьому будинку, наче вітерець, коли був доглядачем, а тепер поводиться як хазяїн. Нахаба.

— Стенвін вартий осуду, з цим я згодний, але слуги мені до вподоби, — кажу я. — Вони поставилися до мене дуже добре. До того ж, кажуть, що ти й сама їх сьогодні відвідувала, тож не можеш бути про них настільки поганої думки.

Вона відмахується від мого заперечення келихом, аж віскі розплескала.

— О, ти маєш на увазі… — вона замовкає та зволікає час, надпиваючи віскі. — Я думаю, що одна з покоївок поцупила дещо з моєї кімнати, от і все. Кажу тобі, ніколи не знаєш, що ховається за фасадом. Пам'ятаєш мого чоловіка?

— Погано, — кажу я, милуючись тим, як вона змінила тему. Що б вона на кухні не робила, навряд чи це якось пов'язано з крадіжкою.

— З ним було те саме, — пирхає вона. — Жахливе виховання нижчого класу, але збудував собі понад сорок текстильних фабрик, і це при тому, що завжди був повним бовдуром. За п'ятдесят років заміжжя я жодного разу не всміхнулася, поки не поховала його; а відтоді завжди весела.

Її перебиває скрегіт, що долинув з коридору, потім скрипнули дверні петлі.

— Може, це Гелена? — каже Міллісент і підводиться з крісла. — Її кімната поруч.

— Хіба Гардкасли не в сторожці живуть?

— У сторожці живе Пітер, — каже вона, вигнувши брову. — А Гелена живе тут, навіть наполягла на цьому. Цей шлюб ніколи не був вдалий, але незабаром зовсім розвалиться. Знаєш, Сесіле, сюди варто було приїхати заради самого лише скандалу.

Стара жінка прямує до коридору, кличе Гелену, аж раптом замовкає.

— Якого дідька… — бурмоче вона, а потім її голова знов зазирає до моєї вітальні. — Вставай, Сесіле, — нервово каже вона. — Відбувається щось дивне.

Тривога змушує мене зіп'ятися на ноги й вибрести в коридор, де на протязі скриплять двері до спальні Гелени. Замок розбитий, під ногами ламаються тріски.

— Хтось вдерся всередину, — шепоче з-за моєї спини Міллісент.

Своєю тростиною я обережно прочиняю двері, щоб ми могли зазирнути в кімнату.

Там нікого немає; судячи з усього — давно. Штори досі зсунуті, світло потрапляє лише від ламп, що висять вздовж коридору. Ліжко з балдахіном акуратно застелене, трюмо заставлене кремами для обличчя, пудрою та усілякою косметикою.

Переконавшись, що небезпеки немає, Міллісент виходить з-за мене й кидає на мене спокійний погляд, в якому я бачу агресивне вибачення, а потім іде навколо ліжка й бореться з важкою шторою, щоб розігнати морок.

Усе стоїть незаймане, окрім бюро з горіхового дерева, в якому висунуті шухляди. Серед безладу чорнильниць, конвертів і стрічок на бюро стоїть великий лакований футляр з двома оксамитовими заглибленнями у формі револьверів. Самих револьверів ніде не видно, але я маю підозру, що саме один з них Івлін приносила на кладовище. Вона сама сказала, що він належить її матері.

— Що ж, принаймні, ми знаємо, що їм було потрібно, — каже Міллісент, стукаючи по коробці. — Але це якось безглуздо. Якщо комусь була потрібна зброя, її так само легко було б украсти в конюшні. Там її багато. Ніхто б і не помітив.

Відштовхнувши футляр, Міллісент знаходить щоденник і починає гортати його сторінки, проводячи пальцем по зустрічах і подіях, нагадуваннях і нотатках. Вміст цього нотатника сказав би про насичене, але дещо нудне життя, якби з нього не вирвали останню сторінку.

— Цікаво… Немає запланованих на сьогодні зустрічей, — каже жінка, що була вже не роздратована, а підозріла. — Навіщо Гелена їх вирвала?

— Думаєш, вона це сама зробила? — кажу я.

— Навіщо вони комусь іншому? — каже Міллісент. — Кажу тобі, Гелена замислила якусь дурню й не хоче, щоб хтось про це дізнався. А тепер вибач, Сесіле, мені доведеться знайти її та відмовити від цього. Як завжди.

Кинувши щоденник на ліжко, вона виходить зі спальні й простує коридором. Я майже не помічаю, що вона пішла. Мене більше турбують чорні розмиті відбитки пальців на сторінках. Мій камердинер був тут, і він, виходить, теж шукає Гелену Гардкасл.

18

Світ за вікнами стискається, темніє по краях і чорніє в центрі. Мисливці починають виходити з лісу й бредуть по газону, наче перерослі птахи. Втомившись чекати у своїй вітальні на повернення Канінгема, я йду до бібліотеки, щоб перевірити енциклопедію.

Я вже шкодую, що роблю це.

Усе це ходіння виссало з мене сили, це громіздке тіло з кожною секундою стає ще важчим. Мало мені цього, так ще й весь будинок — суцільна діяльність: служниці збивають подушки та розставляють квіти, носячись то туди, то сюди, наче косяк переполоханих риб. Я присоромлений їхньою енергійністю, мене лякає їхня вправність.

На той час, коли я доходжу до вестибюля, в ньому вже багато мисливців; вони струшують з кашкетів дощ, під їхніми ногами збираються калюжі. Вони наскрізь промоклі й посірілі від холоду, неначе життя з них вимило. Ці години їхнього життя вочевидь не були кращими.

Я

1 ... 31 32 33 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сім смертей Івлін Гардкасл», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сім смертей Івлін Гардкасл"