Читати книгу - "Новорічний поцілунок, Міра Лей"

- Олег Миколайович, радий вас бачити! - вітається Соколовський, потискаючи руку чоловікові. 

- Владе, яка приємна зустріч! - щиро посміхаючись каже чоловік. А тоді переводить погляд на мене, наче намагається згадати. 

А ось пані Анна мене впізнала відразу, прискіпливо розглядаючи з голови до ніг. Сам Андрій стояв позаду матері, і не приховуючи здивування дивився на мене, приділяючи особливу увагу руці Соколовського, яка хазяйновито лежала на моїй талії. 

Така увага сім'ї Калинюків, мене трохи бентежила. Насправді я не планувала, так багато привертати до себе уваги, проте поруч із Соколовським по іншому здається не можна. 

- Я теж був приємно здивований такій зустрічі - додає Валерій Петрович - Виявляється дівчина Влада, є сестрою нашою Надюші! Який же світ тісний, чи не так?! - весело вигукує чоловік. 

- До речі, знайомтесь - Катя, моя дівчина! - представляє мене Влад, не випускаючи зі своїх обіймів. Хоча тут це лишнє, ці люди й так мене чудово знають. 

- Цю юну леді я знаю, вірніше знав її батька. А ось про те, що ви разом не був у курсі - каже Олег Миколайович і переводить погляд на свого сина - А це моя дружина Анна та син Андрій. 

- Приємно! - коротко кидає Соколовський потискаючи руку Андрія. Чесно кажучи я й подумати не могла, що все обернеться саме так. Знайомити Влада та Андрія в мох планах не було. 

- Я тебе Владе не одноразово ставив сину в приклад! - додає чоловік, та Андрію здається не дуже подобаються слова батька. Він чудово тримає себе в руках, та за стільки років знайомства я добре вивчила цього хлопця. І ця розмова йому явно не подобається. 

- Що ви! Я нічого особливого не зробив! - о, хто б міг подумати, що Соколовський виявиться таким скромнягою. 

- Ну що ти, не варто прибіднятися! Не кожен може в юних роках, зробити такий бізнес - продовжує нахвалювати Влада, Калинюк старший. Також помічаю здивований вираз обличчя матері Андрія, напевно не розуміє, що я роблю поруч з таким хлопцем. Пані Анна, повірте я й сама до кінця цього не розумію. 

- Цілком погоджуюся з Олегом Миколайовичем! А тепер, прошу усіх за стіл! - весело додає батько нареченого. 

Насправді я про такий розвиток подій і мріяти не могла. Сьогодні мені вдалося втерти носа усі кому хотіла, та навіть більше. А ще я глянула на Соколовського з іншого боку. До цього часу, я чомусь була впевнена, що він "працює" в компанії батька. А точніше сказати вдає вигляд, що працює й успішно тратить батьківські статки, оскільки це роблять більшість мажорів. Проте, ці чоловіки нахвалювали саме Влада і жодним словом не обмовилися про його батька, отже це все лише його заслуга. 

Насправді мені подобалося слухати похвалу в сторону Соколовського. І хоча насправді ми чужі одне одному, мене все одно переповняла гордість за хлопця. 

- Тобі не смачно? - тихо запитує Влад, нахилившись до мого вуха. 

- Ні, чому ж! Все дуже смачно! - швидко відповідаю. 

- Ти майже нічого не з'їла! - дивується хлопець вказуючи на мою порожню тарілку. 

Та насправді, відсутність мого апетиту зовсім не в стравах, а в колишньому, який на щастя сидить за іншим столом, та на превеликий жаль майже навпроти мене. Що дає йому можливість весь цей час свердлити мене поглядом. Я декілька раз помічала як Андрій, щось обговорював з батьком, а потім дивився в нашу сторону, і вираз його обличчя був зовсім не задоволений. Цікаво, це на нього слова батька так повпливали чи наявність у мене хлопця. А можливо це всього лиш випадковість і я себе просто накручую. 

Звучала романтична музика, молодята танцювали свій перший весільний танець. Навкруги всі гості знімали це дійство на свої телефони. А я, все про що могла думати, це міцне тіло, яке стояло позаду мене й ніжно притискало до себе. З боку це напевно виглядало дуже романтично, та від обіймів хлопця мене кидало то в жар то в холод, від чого я ніяк не могла зосередитися. 

Також мою увагу не оминули погляди інших дівчат в сторону Соколовського, і мушу визнати, що це мене серйозно дратувало. Чесно, я трималася як могла, та зараз я усіх цих дівчат просто ненавиділа. Особливо ця злість була направлена на довгоногу брюнетку з накачаними ботоксом губами. І не справжні здається у неї були не тільки губи. Дівчина була одягнута у червоне міні плаття з відкритим декольте. 

- Сьогодні ці чоловіки тебе дуже хвалили! - кажу до Соколовського, стоячи біля фуршетного столу. Там зібралося доволі багато людей, ну і звичайно Валерій Петрович з усіма випивав за одруження сина. 

- Вони трохи перебільшували! - сміючись каже хлопець. 

- Та невже? До речі ти мені так і не розповів чим займаєшся? 

- А тобі цікаво? - серйозно запитує хлопець, заглядаючи мені в очі. 

- Так! - впевнено відповідаю. 

- Ок, якось проведу тобі якось майстер-клас! А зараз! - хлопець повертається до мене обличчям та простягає мені свою долоню - Можна запросити тебе на танець? - в цей момент почав лунати вальс і уже декілька пар, закружляли у танці. 

- А ти вмієш? - здивовано запитую, та все ж кладу свою долоню, на руку хлопця. 

- Я буду старатися! - підморгуючи каже Влад, та веде мене на танцювальний майданчик. 

Хлопець обережно бере мене за талію, притягуючи ближче до себе, а тоді легко та плавно починає крутити мене в танці. Соколовський робить це витончено та вправно, так наче він справжній професіонал. 

В дитинстві я ходила на бальні танці, ми з колективом їздили на різні конкурси та навіть займали призові місця. З часом я це діло покинула, проте більшість рухів я й досі пам'ятаю. І з впевненістю можу сказати, що це справжній віденський вальс, і хлопець його знає досконало. 

Від цього танцю я отримала масу задоволення, Влад ніжно тримаючи мене, вправно оминав усі танцюючі пари. Це було настільки легко, що здавалося наче ми літаємо між хмарами. І чесно признаюся, мені дуже не хотілося, щоб цей танець закінчувався. 

Легкий вальс змінюється повільною музикою, Влад не відпускає мене, а лише ближче притягає до себе, притискаючи міцніше до свого тіла. Зараз він настільки близько, що я відчуваю його подих на своїй шиї, і це зводить з розуму. 

- Ти чудово танцюєш! - шепоче мені на вухо хлопець. 

- Можу сказати те саме, про тебе! - шепочу у відповідь, намагаючись дотягнутися до вуха Соколовського - Де ти навчився танцювати? - запитую, оскільки таке вміння хлопця мене не аби як здивувало. 

- Це темна історія з мого життя! - відповідає Влад не стримуючи посмішки. 

- Цікаво було б послухати! - хлопець переводить погляд на мене і якось надто пронизливо дивиться на мене. Я також дивлюсь Владу в очі, а тоді опускаю погляд, та чомусь зупиняю на його губах. Здається я схожу з розуму, оскільки неймовірно сильно хочу, щоб цей хлопець мене поцілував. 

І мені байдуже, що довкола сотні очей, є й такі, що зовсім не зводять з нас погляду. Та зараз мені на все начхати, все про що я можу думати, це його губи. І Влад наче читає мої думки, його обличчя стає все ближче й ближче, та коли відстань між нашими губи залишається декілька сантиметрів, щось вдаряється об нас і наче приводить до тями. Машинально обоє повертаємо голови в сторону поштовху і я завмираю від здивування. 

- Перепрошую, я випадково! - якось зовсім не щиро каже Андрій, проходячи мимо нас. Не знаю, та мені чомусь здається що це зовсім не випадковість. 

Ще декілька секунд і музика закінчується, і вся хімія яка літала між нами, наче зникла. Тільки зараз починаю тверезо думати, що тільки що, мало не сталося. Здається я сходжу з розуму, якщо й справді хотіла тільки що дозволити Соколовському себе поцілувати. 

- Мені треба відійти, на декілька хвилин! - кажу та швидко прямую в туалет. 

Підходжу до дзеркала та дивлюсь на своє відображення в ньому. Очі світяться, а щоки горять наче вогнем. Так хотілося б, освіжити обличчя водою, та боюсь зіпсувати макіяж. Раптом чую звуки вібрації у своїй сумочці, швидко дістаю телефон та відповідаю. 

- Алло! - здається Леся не змогла дочекатися, поки я сама їй подзвоню. 

- Ну нарешті! - з полегшенням видихає дівчина - Ти де пропала? 

- Леся, я на весіллі. Ти забула? 

- Та знаю я, знаю! - скучно протягує дівчина - Ти краще скажи, що там у вас відбувається? Як Андрій відреагував, що ти прийшла з хлопцем? - з цікавістю запитує подруга. 

- Не знаю, нічого особливого. Не думаю, що йому є якесь діло, він прийшов сюди з дівчиною! - мені не хотілося зараз про це говорити, тим більше я точно не розуміла, поведінки хлопця. Можливо, я просто накручую себе і насправді Андрію все одно на мене. 

- А я думаю є! - інтригуючи каже Леся - Оскільки, Андрій нещодавно телефонував до Ігоря та питав, чи це правда що в тебе є хлопець. 

- Що? - здивовано перепитую. 

- Саме так! - весело каже дівчина - І голос у нього був злий! Прикинь? - мало не пищить у трубку подруга. 

Через декілька секунд в туалет зайшли якісь дівчата, й мені довелося попрощатися з подругою, попередньо пообіцявши, що завтра обов'язково зустрінемось та я все їй розповім. 

Насправді я не зовсім розуміла як реагувати на слова Лесі. Однозначно мені приємно що Андрія зачепило те, що у мене є хлопець. Але чи змінює це щось? Натомість моя голова повністю забита Соколовським, і мені чим раз, тим важче знаходитися поруч з цим хлопцем. 

Хай там як, виходжу я в хорошому настрої, оскільки я добилася бажаного ефекту, і навіть краще. Проте мій хороший настрій сходить нанівець, як тільки помічаю, що Соколовський танцює з тою самою брюнеткою у червоній сукні. Молоді люди танцюють повільний танець, мило спілкуючись. Дівчина нахабно обвила руки навколо шиї Влада, ніжно погладжуючи її. 

Я чудово розуміла, що по факту ми чужі одне одному люди. Він хлопець красивий, видний, а головне вільний. І має повне право робити що хотіти, тоді чому мені так боляче? Чому важко дихати, а від цієї картини на очі навертаються сльози? 

Роблю глибокий вдих, та швидко вибігаю на вулицю, оскільки розумію, що ще трохи й просто розревуся тут. Виходжу на невелику терасу прикрашену гірляндами. На дворі уже стемніло і тут доволі гарно, ось тільки на душі мені паршиво. Свіже повітря трохи допомагає, та не надовго! Чорт забирай, що зі мною відбувається? Заплющую очі, та прикриваю їх рукою, гірко посміхаючись. Що ж, вітаю Стрілецька! Ти таки закохалася в мажора!!! 

- Катя, ось ти де! - раптом, чую по заду знайомий голос та підстрибую від несподіванки - Що ти тут робиш? 

- Свіжим повітрям дихаю! - тихо кажу прочищаючи горло, мені знадобилося декілька секунд, щоб взяти себе в руки й відповісти. 

- Тут холодно, ти можеш простудитися! Одягни мій піджак! - хлопець підходить ближче та знявши свій піджак, намагається накинути його мені на плечі, проте я відступаю, не дозволяючи це зробити. 

- Не варто! - сухо кидаю, зараз мене чомусь бісить його турбота. 

- А я тебе по всюди шукав! - каже Соколовський і таки накидає на мене свій одяг, а я уже не сперечаюся, оскільки й справді трохи замерзла. Хоча впевнена, що Владу в одній сорочці теж не дуже тепло. Та мені все одно, нехай мерзне. 

- Я помітила! - тихо фиркаю. 

- Тобто? 

- Кажу, що в компанії цієї довгоногої брюнетки ти мене навряд чи, знайшов! - швидко кажу й відразу прикушую собі язика, розуміючи що дарма я це сказала. 

- Ти про Аліну? - здивовано запитує хлопець. 

- Ви вже встигли й познайомитися! - зауважую гірко посміхаючись. 

- Я не розумію. У що сталося? 

- Нічого, все чудово! Ти можеш іти та продовжувати своє спілкування з Аліною! - на імені дівчини я зробила особливий акцент. 

- Катя, це був лише танець! - спокійно пояснює Влад, а мені хочеться його чимось тріснути - Крім того, вона сама мене запросила! - я мовчу стараючись вгамувати свої емоції, розумію що поводжу себе як ревнива ідіотка, та нічого не можу з собою вдіяти - Стоп! Ти що ревнуєш? - посміхаючись запитує Соколовський, а мене від цього запитання кидає в жар. 

- Що? Ні звичайно! - швидко заперечую, проте хлопець здається мені не вірить. 

- Ти ревнуєш мене. Так, чорт забирай! - каже Соколовський, не приховуючи радості. 

- Не верзи дурниць! Просто, ми прийшли сюди як пара, і мені б не дуже хотілося, щоб потім мої родичі обговорювали те, як мій хлопець танцював з іншими дівчатами. 

- Тоді можу тебе запевнити, що це був лише один танець! Проте, мені приємно, що ти мене ревнуєш! - хлопець підходить ближче до мене, а я на автоматі відступаю, до поки не впираюся спиною в стіну. Та Влад продовжує наближатися до мене, і вже через декілька секунд, його обличчя знаходиться в декількох сантиметрах від мого. 

- Що ти робиш? - затамувавши подих запитую, намагаючись вгамувати своє серцебиття від близькості цього хлопця. 

- Те що хотів уже давно зробити - відповідає Соколовський, не зводячи з погляду з моїх губ - І не кажи, що ти цього не хочеш! 

- Не хочу! - відповідаю зібравши усю свою силу волі. 

- Я тобі не вірю! - серйозно заявляє Влад, і ставить свої руки на стіну, з обох боків від мене, тим самим забираючи від мене можливість втекти. 

- Ти не зробиш цього без мого дозволу! - кажу, ще більше втискаючись в стіну. 

- А ти мені не дозволиш? - запитує Влад, не зводячи з мене свій погляд. 

- Ні! - відповідаю якомога впевненіше, та хлопця це не зупиняє, він продовжує наближатися до моїх губ. 

- Скажи ні, ще раз! - каже хлопець не зводячи з мене погляду. Він наче грає зі мною, і здається вже знає хто з нас буде переможцем. 

- Ні! - збираю напевно останні краплі здорового глузду, від близькості хлопця плутаються думки, тому заплющую очі та повертаю голову в сторону. 

- Скажи це дивлячись мені в очі! - ледь чутно шепоче мені в губи Влад, обережно повертаючи мою голову до себе. 

Я розплющую очі, та дивлюся в чорний вир очей, що зараз переді мною. Хочу сказати ще раз ні, проте губи вперто відмовляються мене слухати. Боюсь собі признатися, що до божевілля хочу цього поцілунку, і хлопець про це знає. А ще боюсь признатися собі, що люблю його, боюся, що мені знову зроблять боляче. І правильно було б, знову сказати ні, та замість того, я роблю глибокий вдих, обережно подаюсь в перед та першою цілую хлопця. Лише на декілька секунд, а тоді знову відсторонююсь від нього, і з острахом заглядаю в очі хлопця. Влад декілька секунд уважно дивиться на мене, наче не вірить в те, що тільки що сталося. А тоді ледь посміхнувшись накриває мої губи своїми. 

Друзі, щиро дякую за вашу підтримку. Якщо вам подобається історія Влада і Каті, натисніть будь ласка на сердечко ❤, це дуже мотивує. Дякую!