Читати книгу - "Йов. Фальшива вага"

«Я хочу спалити не тільки один будинок і не тільки одну людину. Ви відсахнетеся, коли я скажу, що насправді намірився спалити. Відсахнетеся і скажете: Мендель збожеволів, так само як і його донька. Але я вас запевняю: я не божевільний. Я був божевільний. Понад шістдесят років був я божевільний, а тепер уже ні».

«Тож скажи нам, що ти хочеш спалити!»

«Бога я хочу спалити».

У всіх чотирьох слухачів одночасно вирвався зойк. Не всі були побожні й богобоязкі, як усе життя Мендель. Усі четверо вже доволі прожили в Америці, вони працювали в шабат, у голові їм були гроші, і порох світу щільно, густо й сіро лежав на їхній давній вірі. Чимало звичаїв вони позабували, деякі закони порушили, грішили головами і членами. Та Бог іще жив у їхніх серцях. І коли Мендель удався до блюзнірства, їм немов гострими пальцями хапонуло за нагі серця.

«Не гніви Господа, Менделю, — сказав по довгім мовчанні Сковронек. — Ти ліпше від мене знаєш, бо вчився багато більше, що удари Господні мають прихований сенс. Ми не знаємо, за що Він нас карає».

«Але я знаю, Сковронеку, — відказував Мендель. — Бог жорстокий, і що більше йому коритися, то суворіше він із нами обходиться. Він могутніший від наймогутніших, одним нігтиком мізинчика годен він їх знищити, але не нищить. Ось тільки слабких радо нищить. Слабкість людини дразнить його силу, а послух будить його гнів. Він — великий жорстокий ісправник. Коли ти дотримуєшся законів, він каже, ти дотримувався їх суто задля власної користи. А варто тобі порушити один-єдиний — і він переслідує тебе сотнями кар. Захочеш його підкупити — він влаштує тобі процес. А поводишся чесно — тільки й чекає хабара. В усій Росії не знайти лихішого ісправника!»

«Згадай, Менделю, — завів Ротенберґ, — згадай Йова. З ним сталося щось подібне, як із тобою. Він сидів на голій землі, посипаючи голову попелом, і рани боліли йому так, що він звіром катулявся. Він теж нарікав на Господа. А все виявилося лише випробуванням. Хіба ж ми знаємо, Менделю, що там діється нагорі? Може, лихий став перед Богом і сказав, як і тоді: треба спокусити праведника. А Господь сказав: спробуй із Менделем, рабом моїм».

«І тут бачиш, — втрутився Ґрошель, — що твій докір несправедливий. Бо Йов не був слабкий, коли Господь узявся його випробовувати, а могутній. Та й ти не був слабкий, Менделю! Твій син мав торговий дім, багатів із року на рік. Інший твій син, Менухим, майже одужав і вже був би приїхав до Америки. Ти був здоровий, твоя жінка була здорова, а донька твоя красуня, і незабаром ти знайшов би для неї чоловіка!»

«Чого ти шматуєш моє серце, Ґрошелю? — відказав Мендель. — Чого перелічуєш усе, що було, тепер, коли нічого не залишилося? Мої рани ще не затяглися, а ти вже знову їх ятриш».

«Правду він каже», — сказали решта троє як один.

А Ротенберґ повів: «Твоє серце роздерте, Менделю, знаю. Та оскільки ми можемо говорити з тобою про все і оскільки ти знаєш, що ми несемо твій біль, як брати, невже ти візьмеш нам за зле, коли я попрошу тебе подумати про Менухима? Можливо, любий Менделю, ти намагався зруйнувати Божі плани, залишивши Менухима самого? Тобі було послано хворого сина, а ви вчинили з ним, як із лихим сином». Запала тиша. Довго Мендель не відповідав нічогісінько. А коли знову заговорив, здавалося, що він навіть не почув Ротенберґових слів; бо звернувся до Ґрошеля, кажучи:

«І до чого тут твій приклад із Йовом? Хіба ви бачили колись справжні дива, на власні очі? Дива, як ото вкінці вони відкрилися Йову? Хіба ж воскресне мій син Шемар'я з братньої могили у Франції? Чи, може, мій син Йона повернеться до живих? Невже донька моя Міріям раптом одужає і повернеться із закладу додому? А коли б навіть повернулася, чи знайде вона ще чоловіка і зможе жити спокійно собі далі, так ніби ніколи не була божевільною? Невже встане з домовини моя жінка Дебора, з іще свіжої могили? Чи, може, мій син Менухим посеред війни приїде сюди з Росії, за умови, що він узагалі ще живий? Бо це неправда, — і тут Мендель повернувся до Ротенберґа, — що я зі злої волі покинув Менухима і тепер мушу за це покутувати. З інших причин, через доньку, яка почала гуляти з козаками — з козаками! — мусили ми виїхати. А чому Менухим захворів? Уже сама його хвороба була знаком, що Бог гнівається на нас — і першим із ударів, яких я не заслужив».

«Хоча Господь може все, — відізвався найрозсудливіший із усіх, Менкес, — то все ж можна припустити, що він уже не чинить дуже великих див, бо світ їх уже не вартий. І навіть якщо у твоєму випадку Бог і захотів би зробити виняток, то цьому завадили би гріхи інших. Бо інші не гідні бачити диво праведника, тим-то й довелося Лотові піти собі геть, а Содом і Гомора загинули і не побачили чуда з Лотом. Та сьогодні світ заселений скрізь — і навіть якби ти виїхав, газети написали б, що з тобою сталося. Тож сьогодні Богові доводиться чинити тільки помірковані дива. Але ж і вони достатньо великі, хай святиться ім'я Його! Твоя жінка Дебора не може ожити, твій син Шемар'я не може ожити. Але ж Менухим, імовірно, живий, і після війни ти його побачиш. А твій син Йона, можливо, потрапив у полон, і після війни ти його побачиш. Твоя донька одужає, помішання зійде з неї, вона стане ще гарніша, ніж доти, і чоловік у неї буде, і внуків вона тобі народить. А одного ти вже маєш, Шемар'їного сина. Збери докупи всю любов, яку ти досі відчував до всіх своїх дітей, для цього одного внука! І утішся».

«Між мною і моїм онуком, — відказав Мендель, — розірвалася сув'язь, бо Шемар'я загинув, мій син і батько мого внука. Моя невістка Веґа одружиться з іншим чоловіком, у мого внука з'явиться інший батько, для якого я не батько. Дім мого сина — не мій дім. Там я нічого не загубив. Моя присутність приносить лихо, а моя любов притягає прокляття, як самотнє дерево посеред чистого поля блискавку. Що ж стосується Міріям, то доктор сам мені сказав, що медицина в її випадку безсила. Йона, найімовірніше, загинув, а Менухим був хворий, навіть якщо йому трохи