Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Є на ньому «барахолка» — там літні люди та діти торгують старими книжками і тим, що знайдуть у руїнах або на смітнику. Я багатьох знаю в обличчя. Здоровкаюся.

13.01.

Я і Хейда ходили дуже далеко. За розбомблену школу № 55. Там живе її подружка. Так далеко ми жодного разу самі не ходили. Мама не знає.

Я до школи не пішла, хоча поставили уроки. Мама захворіла. Поведу її до лікаря. Треба зуб виривати.

Ще мама через постійний холод у квартирі застудила нерв у руці. Від болю плаче. Рука в неї не ворушиться. Ну, хоч лупцювати мене не зможе якийсь час.

Шукаю в усьому плюси.

Поля

14.01.

Мені снився Ерик. Я ворожила за давнім звичаєм: розчісувала волосся, ні з ким не розмовляла, клала гребінець під подушку. І засинала. Тоді насниться наречений. Наречений має прийти й волосся розчесати. А мені наснився Ерик. Він сказав, що хотів би пройти зі мною через річку. Але міст був зламаний.

15.01.

Не знаю, що й думати: знову «пригоди» з 10-м класом — тим самим, де вчиться сестра Патошки, Ася. Думаю, саме вона сказала своїм однокласникам моє ім’я. Кассі була занадто налякана, щоб говорити їм про мене.

Хлопці з 10-го класу чіпляються тепер, кричать моє ім’я, хапають за руки в коридорі. Кажуть відверті непристойності. У шкільний коридор не вийти. У класі я зі своїми подругами. Більш-менш нічого, бо ми всі одна одну захищаємо. З бандою Лур’є-Левиці не зв’язуємося, але й вони до нас не лізуть, тому що одержували вже кілька разів по шиї.

Пізній вечір. Мамі погано. Вона не може ходити й ворушити руками. Таке з нею вперше! Від холоду застудилася. Плюс напад ревматизму. Мама нахилилась і впала. Не знаю, що робити. Коли я прийшла зі школи, я ще про це не знала.

Мама лежить на ліжку. Я її доглядатиму. Тепер, коли вона захворіла, я зрозуміла, як сильно її люблю. Я її не засмучуватиму, слухатимусь.

Мені хочеться плакати. Де всі мої друзі? Альонка, тьотя Аля, Сашка, Васька? Мені важко повірити, що десь зараз веселощі, свято. Мама хворіє.

Поля

16.01.

У певні дні місяця тепер, після того як застудила ноги, відчуваю сильний біль. В інших дівчат, які не мерзли у війну, все не так боляче.

Мамі краще. Це видно з того, як вона свариться й віддає команди, лежачи в ліжку.

Хейда прийшла до мене. Подруга ворожила на картах. Наворожила всілякі дурниці!

А лиходійка Лунет і Маліда, подруга Хави, заманили Хейду днями до себе в гості. Лунет навмисне це зробила — її брат попрохав. Йому Хейда подобається.

17.01.

Знову я ворожила на заміжжя. Мені наснився незнайомий чоловік зі світлим волоссям і синіми очима.

Багато моря й сонця.

Ще я чомусь згадала, як улітку хлопці в нашому дворі грали в бадмінтон. Мансур грав із Казбеком. А я стояла в під’їзді, щоб мене ніхто не помітив, і милувалася Мансуром. Він цього не знав. Куди йому!

І тут його напарник кинув воланчик високо-високо. І воланчик упав поблизу нашого під’їзду. Я вибігла, схопила воланчик і подала Мансурові. Подивилася в його очі й завмерла. А потім утекла додому. Сиділа і слухала, як калатає моє серце. Аж дві години.

А він цього не знає. І не дізнається.

Чому я така дурненька? Мені зовсім не щастить у коханні! Зате, як каже Хейда, у картах щастить.

Я сьогодні після школи, тільки підручники занесла додому, торгувала на ринку. Потім купила їжу. Вітчима немає. Він кудись поїхав.

А мама надвечір пожвавилась і відібрала в мене рибу в консервній банці. Сказала:

— Ти на виделку забагато набираєш риби! Віддай!

Я відповіла:

— Тобі стільки ж дістається…

А вона:

— Ти думаєш, я жадібна?! Я думаю про завтрашній день! Завтра теж їсти захочеться! Треба по трішки їсти з хлібом!

Настрій у мене хріновий. Навіщо я це все записую? Наче це має сенс.

Піду до баби Тосі. Обіцяли світло дати. Може, подивлюся кіно. Має йти фільм «Комісар Каттані».

18.01.

У школі обзиваються. «Російська свиня!», «Російська тварюка!», «Твоє прізвище — ганьба», «Росіян убивати!». Що я їм зробила? Вони ж мене зовсім не знають! Чому вони думають, що я росіянка? Спитала маму. Мама каже, всякі люди в нашому роду є: і росіяни, і кавказці; і релігії в предків різні. А ті, хто обзиваються, просто дурні.

— Ти в Ґрозному народилася. Це — твоя Батьківщина. Тут твій дім, — говорить мама.

Вона хворіє, встати не може. Родичів у нас немає. Була в Ставрополі двоюрідна тітонька, але адресу давно загублено, і мама з нею ніколи не родичалась. Виїхати нам немає куди. Тут будемо жити.

Дай Боже, щоб настав мир!

Хейда пішла до магазину й загубила гроші. Їй тьотя дала на їжу. Потім Хейда плакала, тому що їй дісталося на горіхи. Вона прийшла до нас скаржитись. І пішла додому. А ввечері такі розмови у дворі, що Хейда загубила гроші тому, що зі мною дружить! Тому, що я росіянка. А я й грошей тих ніколи не бачила. Хейда до нас прийшла вже після домашнього прочухана!

У мене голова болить після всього. Яка несправедливість!

П.

19.01.

Сьогодні я просто відкриваю книгу скарг.

До школи з’явився Мага. Той самий, крутий, з яким ми то дружимо, то б’ємося. Він відразу шуганув Аліхана, який малював для мене в зошиті кораблик, і передав через Хасика-забіяку, що кличе мене на побачення.

Після цього визвірились не тільки всі з банди Лур’є-Левиці, але й мої дівчата з класу, з якими я дружу! Дивляться косо.

Мама заявила, після того як мене днями побили десятикласники й викрутили руку, що я сама винна — погано б’юсь. І щоб їй я більше не скаржилась і розв’язувала свої проблеми сама.

Спасибі, дівчата Кассі й Тина допомогли мені відбитися в останній бійці. А то не знаю, чим би все закінчилося.

Бачила дворових хлопців: Іслама й Казбека. Пробурчали щось злісне і пройшли повз.

Піду я до Хейди.

22.01.

Мама сказала, що таких, як я, дівчат на кожному розі. І не те щоб комусь сподобатись, але навіть просто дивитись у мій бік ніхто не буде.

Як мені жити?

Я йду до школи. І не знаю, чи повернуся.

23.01.

Перечитую Некрасова «Кому