Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

— Який він худий, голубонько! — сказала тітонька Джулі. — Я часто помічала, що заручені худнуть, але ти подбай, щоб він не змарнів. У продажу є екстракт із телятини фірми Барлоу; твоєму дядькові Свізіну він дуже допоміг.

Джун випросталася перед каміном на весь свій невеличкий зріст, її личко сердито сіпалося: вона вважала несвоєчасний тітчин візит особистою образою і зневажливо відповіла.

— Худий він тому, що багато працює; люди, зайняті справжнім ділом, ніколи не гладшають!

Тітонька Джулі надулася; сама вона завжди була худорлява, але з цієї незаперечної обставини мала одну-єдину втіху: могла вдосталь мріяти про те, як би стати огрядною.

— На мою думку, — мовила вона сумно, — ти не повинна дозволяти, щоб його називали Піратом; люди можуть подумати хтозна-що, а він же будуватиме Сомсові дім. Сподіваюся, він поставиться до своєї роботи серйозно: це для нього дуже важливо; адже Сомс має неабиякий смак!

— Смак! — вигукнула Джун, скипівши. — Його смак анічогісінько не вартий, у нашій родині ніхто не має смаку!

Місіс Смолл сторопіла.

— Твій дядько Свізін, — сказала вона, — завжди мав чудовий смак! Та й у Сомса чудовий будиночок, невже ти скажеш, що ні?

— Гм! — відповіла Джун. — Хіба тільки тому, що там живе Айріні!

Тітонька Джулі спробувала сказати щось приємне:

— А наша голубонька Айріні задоволена, що переїде за місто?

Джун поглянула на неї так гостро, наче її очима прозирнуло сумління; потім вираз цей зник, а погляд став іще гостріший, наче їй вдалося погамувати сумління. Вона відповіла гордовито:

— Авжеж, задоволена, а чому ні?

Місіс Смолл збентежилась.

— Не знаю, — сказала вона. — Я гадала, може, їй не схочеться розлучатися з друзями. Твій дядько Джеймс каже, що вона мало цікавиться життям. Ми вважаємо — тобто Тімоті вважає — їй слід частіше бувати на людях. Ти ж, мабуть, за нею скучатимеш!

Джун закинула руки за голову.

— Як би я хотіла, — вигукнула вона, — щоб дядечко Тімоті не говорив про те, що його не стосується!

Тітонька Джулі встала і випросталася на весь свій чималий зріст.

— Він ніколи не говорить про те, що його не стосується, — мовила вона.

Джун одразу відчула докори сумління; вона підбігла до тітки й поцілувала її.

— Пробачте мені, тітонько, але краще хай би Айріні дали спокій.

Тітонька Джулі не змогла сказати нічого доречного на цю тему й тому промовчала; вона зібралася йти, застебнула на грудях свою чорну шовкову пелерину й узяла свій зелений ридикюль.

— А як поживає дідусь? — спитала вона, вийшовши в хол. — Нудно, мабуть, йому самому тепер, адже ти весь час із містером Босіні. — Вона нахилилася, жадібно поцілувала онуку і подріботіла до дверей.

Очі Джун налилися слізьми; вона вбігла в маленький кабінет, де Босіні сидів біля столу й малював пташок на звороті конверта, впала на стілець і вигукнула:

— Ой Філе, це просто жах!

Серце її палахкотіло таким самим яскравим вогнем, як і червонясто-золоті коси.

Зранку наступної неділі, коли Сомс голився, йому доповіли, що внизу чекає містер Босіні — бажає з ним поговорити. Прочинивши двері в дружинину кімнату, Сомс сказав:

— Босіні внизу. Піди посидь із ним, а я доголюся. Я вийду за хвилину. Мабуть, він хоче поговорити про будівництво.

Айріні мовчки поглянула на чоловіка, не відповівши, докінчила одягатись і пішла вниз.

Сомс і досі не міг збагнути, яка її думка щодо нового будинку. Вона не висловила ніяких заперечень, а до Босіні ставилася наче по-дружньому.

Поглядаючи у вікно, він бачив, як вони розмовляли внизу у дворику.

Він заквапився і двічі порізав підборіддя. Почувши їхній сміх, відзначив подумки: «В кожному разі, вони подружилися!»

Як він і гадав, Босіні зайшов, щоб забрати його до себе й показати плани.

Він узяв капелюха, й вони пішли.

Плани лежали розгорнені на дубовому столі в архітекторовій кімнаті; блідий, але незворушний Сомс допитливо схилився над ними і довгий час розглядав їх, не кажучи ані слова.

Нарешті він озвався спантеличено:

— Дивний будинок.

Усередині двоповерхового прямокутного будинку був квадратний дворик. Круг дворика на горішньому поверсі йшла галерея, а над ним височів скляний дах на восьми колонах.

На погляд Форсайта, то був справді дивний будинок.

— Багато місця пропаде марно, — додав Сомс.

Босіні почав ходити по кімнаті, і Сомсові не сподобався вираз його обличчя.

— Плануючи цей будинок, — сказав архітектор, — я ставив за мету, щоб ви почували себе в ньому вільно, як справжній джентльмен!

Сомс розставив великий і вказівний пальці, наче вимірюючи, наскільки він виросте в очах усього світу, спорудивши такий будинок, і відповів:

— Атож! Так, я розумію.

Обличчя Босіні засвітилося особливим виразом, який з'являвся завжди, коли він був чимось захоплений.

— Я прагнув спроектувати будинок, що відзначався б почуттям власної гідності. Якщо він не подобається вам, скажіть одверто. Звичайно про це ніхто не думає — навіщо почуття гідності, коли можна втулити ще одну вбиральню? — Він несподівано тицьнув пальцем у ліву частину прямокутника. — Тут вам є де розвернутися. У цьому приміщенні, відокремленому від двору завісами, будуть ваші картини, розсуньте завіси, і ви матимете простір п'ятдесят один на двадцять три і шість десятих. Оця пічка посередині виходить одним боком у двір, а другим — у картинну галерею; оця стіна вся скляна, виходить на південний схід, а дворик — на північ. Решту картин ви можете повісити у верхній галереї чи в інших кімнатах. В архітектурі, — провадив він, дивлячись на гостя, але, очевидно, його не бачачи, що неприємно вразило Сомса, — як і в житті, не можна досягти почуття власної гідності без систематичності. Кажуть, що це вже не модно. Проте над цим варто поміркувати — адже нам ніколи не спадає на думку втілити основний принцип життя в наших оселях; ми захаращуємо свої будинки оздобами, гарненькими дрібничками, затишними куточками, — всім, що може потішити око. А треба навпаки: око хай спочиває; створіть враження кількома енергійними лініями. Головне — це систематичність: без неї немає почуття власної гідності.

Сомс, із притаманною йому підсвідомою іронією, подивився на краватку Босіні, відхилену від перпендикуляра; до того ж архітектор був неголений, і одяг його не відзначався охайністю. У своєму захопленні архітектурою він, очевидно, забував дати систематичний лад самому собі.

— А чи не скидатиметься будинок на казарму? — запитав Сомс.

Відповідь він дістав не зразу.

— Я вас розумію, — сказав Босіні, — вам потрібен будинок на зразок