Читати книгу - "Сага про Форсайтів"

Сомс занепокоївся. Сказати правду, проект йому сподобався, і вдоволення своє він приховував інстинктивно. Говорити компліменти було не в його натурі. Люди, які відверто висловлюють свій захват, викликали у нього зневагу.

Тепер він опинився в складному становищі людини, котра мусить сказати комплімент, бо інакше ризикує втратити гарну річ. Босіні такий, що візьме та й подере проект і не схоче мати з ним діла — справжнісінька доросла дитина!

Проте цей інфантилізм, що його Сомс споглядав з почуттям власної вищості, справив на нього незвичайний, майже гіпнотичний вплив, — для нього самого такі дивацькі настрої були зовсім невластиві.

— Ну, — пробурмотів він нарешті, — це… це, певна річ, оригінально.

Слово «оригінально» було для нього таке непевне і навіть ненависне, що, вживаючи його, він, гадалося йому, аж ніяк не виявив свого задоволення від проекту.

Але Босіні, очевидно, був потішений. Вдалий спосіб потішити такого чолов'ягу! Успіх підбадьорив Сомса.

— Будинок чималий, — мовив він.

— Простір, повітря, світло, — долинав до нього голос Босіні. — В домі Літлмастера ви не почуватимете себе джентльменом — він будує для фабрикантів.

Сомс похитав головою на знак протесту: його зарахували до джентльменів, і тепер він ні за які гроші не схоче попасти в один гурт з фабрикантами. Але в ньому ожила природжена недовіра до абстрактних принципів. Яка з біса користь цих балачок про систематичність і власну гідність? В будинку, мабуть, буде холодно.

— Айріні не терпить холоду! — сказав він.

— Ага! — саркастично відповів Босіні. — Ваша дружина! Вона не любить холоду? Я про це подбаю: вона не змерзне. Ось подивіться! — він показав чотири позначки, розміщені на однаковій відстані одна від одної на стінах дворика. — Отут стоятимуть радіатори за алюмінієвою решіткою; її можна зробити художнього литва.

Сомс недовірливо оглянув позначки.

— Так, усе це чудово, — мовив він, — але скільки воно коштуватиме?

Архітектор витяг з кишені аркуш паперу.

— Будинок, звичайно, треба було б увесь спорудити з каменю, але я гадав, що ви заперечуватимете, тому погоджуюсь: хай буде тільки облицьований каменем. Слід би його покрити міддю, але хай буде зелена черепиця. Разом із слюсарними роботами все це коштуватиме вісім тисяч п'ятсот фунтів.

— Вісім тисяч п'ятсот? — мовив Сомс. — Але ж я встановив межу вісім тисяч!

— Дешевше не буде ані на пенні, — холодно відповів Босіні. — Або згоджуйтесь, або ні!

Мабуть, із Сомсом можна було розмовляти тільки в такий спосіб. Він спантеличився. Здоровий глузд казав йому, що треба облишити цю справу. Але проект був добрий, і Сомс це знав — весь задум його відзначався завершеністю й гідністю; і кімнати для слуг теж були чудові. Такий дім підніме його престиж — адже він своєрідний і водночас дуже комфортабельний.

Босіні пішов у спальню поголитися і переодягтися, а Сомс тим часом і далі вивчав проект.

На Монпельє-сквер вони йшли мовчки, Сомс скоса стежив за архітектором.

«Пірат досить непоганий із себе, — думав він, — якщо пристойно вдягнеться».

Коли вони зайшли, Айріні саме поралася біля квітів.

Вона запропонувала послати на той бік парку по Джун.

— Ні, ні, — сказав Сомс, — нам треба ще поговорити про справи.

За сніданком він поводився з Босіні майже приязно і все припрошував його їсти. Задоволений тим, що архітектор у чудовому настрої, Сомс залишив його у товаристві Айріні, а сам, як то звичайно бувало в неділю, пішов до своїх картин. Коли настав час пити чай, він зійшов у вітальню; вони все ще, як подумки висловився Сомс, балакали без угаву.

Спинившись непомічений на порозі, він привітав себе з тим, що справа йде на краще. Айріні з Босіні знайшли спільну мову, і це дуже до речі; здається, вона змирилася з ідеєю нового будинку.

Спокійно поміркувавши серед картин, Сомс вирішив додати ще п'ятсот фунтів, коли треба буде; проте він сподівався, що після гостини Босіні полагіднішає і перегляне кошторис. Адже в цій справі Босіні може зробити все, що завгодно, аби лиш його воля: напевно, існує безліч способів здешевити будівництво, не порушуючи загального враження, яке створює проект.

Отож він дочекався слушної нагоди, коли Айріні подала архітекторові першу чашку чаю. Сонячний промінь, зазирнувши крізь мереживні завіси, зігрів її щоки, спалахнув у золоті її кіс і в її лагідних очах. Можливо, той самісінький промінь підрум'янив щоки Босіні, збудив у його погляді неспокій.

Сомс ненавидів сонце, тож одразу встав і засунув завіску. Потім він узяв свою чашку з рук дружини і сказав холодніше, ніж збирався:

— Може, ви все-таки вкладетеся в вісім тисяч? Адже можна поступитися деякими дрібницями.

Босіні випив одним ковтком чай, поставив чашку і відповів:

— Жодною!

Сомс зрозумів, що його пропозиція вразила архітекторове самолюбство.

— Гаразд, — похмуро скорився він, — хай буде по-вашому.

За кілька хвилин Босіні встав, збираючись іти; Сомс теж підвівся, щоб його провести. Архітектор, невідомо чому, був у надзвичайно піднесеному настрої. Він вийшов на вулицю, широко ступаючи, а Сомс, подивившись йому вслід, вернувся понурий до вітальні, де Айріні прибирала з рояля ноти, і, спонуканий непереборною цікавістю, запитав:

— Ну, що ти думаєш про Пірата?

Він опустив очі, чекаючи відповіді, і йому довелося чекати досить довго.

— Не знаю, — сказала вона нарешті.

— Ти гадаєш, він гарний?

Айріні посміхнулась. І Сомсові здалося, що вона з нього кепкує.

— Так, — відповіла вона, — дуже.

IX. СМЕРТЬ ТІТОНЬКИ ЕНН

Наприкінці вересня настав такий ранок, коли тітонька Енн не спромоглася взяти з рук Смізер знаків своєї особистої гідності. Поглянувши на старече обличчя, негайно викликаний лікар оголосив, що міс Форсайт померла уві сні.

Тітоньки Джулі й Гестер були тяжко вражені. Вони ніколи не уявляли собі такого кінця. Навряд чи вони взагалі гадали, що кінець нарешті колись таки настане. В глибині душі їм здавалося, що Енн вчинила нерозважливо, пішовши від них без жодного слова і навіть не опираючись. Це було для неї невластиво.

Можливо, найдошкульніше вразила їх думка про те, що й Форсайтові довелося випустити життя зі своїх рук. Якщо одному довелося, то й іншим доведеться теж.

Минула добра година, перш ніж вони зважилися повідомити Тімоті про те, що сталося. Якби ж то можна було від нього це приховати! Якби ж то можна було підготувати його заздалегідь!

І вони довго стояли, перешіптуючись, під його дверима. А коли повідомили братові сумну звістку, вони знову зашепотіли.