Читати книгу - "Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський"

Увечері перед дорогою мені вдалося поспілкуватися з Лусіндою, роз’яснивши в чому справа, і, крім того, умовити її батька трохи зачекати й не віддавати доньку заміж, поки я не дізнаюсь, які плани виношуються стосовно моєї особи.

Незабаром я опинився в маєтку вельможі, де був добре прийнятий. Особливо зрадів другий син гранда, на ім’я Фернандо, юнак показний, спритний та влюбливий. І хоча його брат теж чудово до мене ставився, але молодший затоваришував зі мною дужче.

А оскільки таємниць серед друзів не існує, то він довірив мені свою, яка спричиняла йому певний клопіт. Річ у тім, що запала в серце Фернандо дочка багатого васала герцога. Аби зломити стійкість об’єкта власних зітхань, хлопець, полонений вродою і чеснотами дівчини, був навіть готовий обіцяти їй одружитися з нею. Переконавшись, що будь-які словесні аргументи проти такого кроку не подіють, я зібрався розповісти все герцогові. Однак дон Фернандо, людина лукава й обачлива, здогадавсь щодо мого, вірного слуги свого благодійника, наміру і банально злякався пересудів, здатних кинути тінь на ім’я його батька. Тому, щоб збити мене з пантелику, він заявив, що не уявляє іншого способу викинути з думок красуню, окрім як поїхати звідси на кілька місяців; наприклад, до рідного мені міста з метою — про людське око — купівлі добірних коней, якими воно дійсно славилось.

Я, звичайно, радо вітав це, можливо, й не надто мудре, рішення через сприятливу нагоду знову бути поруч із Лусіндою. І зовсім не припускав, що дон Фернандо уже встиг досягти бажаного стосовно дівиці, яка врешті піддалась красномовним обіцянкам. Отже, на той момент парубка турбувала лише непередбачена реакція гранда, якщо останній дізнається про витівки нащадка.

Справді, давно відомо, що запал юнаків — це зазвичай ще не реальне високе почуття, властиве істинному коханню, а тільки хіть, задовольнивши яку, вони швидко втрачають початкову пристрасть. Охолов до дівчини й дон Фернандо. І тепер мотивація від’їзду вочевидь змінилась.

Між тим герцог дозволив синові їхати, наказавши мені його супроводжувати.

Вдома нас зустріли як годиться. Я майже одразу поспішив до милої, зайвий раз упевнившись, що наша любов продовжує палати яскравим вогнем. Та, на лихо, мав необачність поділитися власними емоціями з доном Фернандо, а згодом, в одну з ночей, таємно продемонструвати йому свій ідеал при світлі каганця у вікні, крізь яке ми перемовлялись наодинці. З тих пір юний вельможа шалено закохався і втратив голову. Якось, досить безцеремонно прочитавши випадково залишений мною лист від Лусінди, він проголосив, що вона увібрала дивовижну красу та світлий розум усієї жіночої половини людства.

Незважаючи на вагомість підстав для цього й подальших схвальних епітетів з його боку стосовно моєї нареченої, чути мені їх було дедалі неприємніше, і я відчував щось, подібне уколам ревнощів. Дон Фернандо завжди намагався ознайомитись зі змістом нашого любовного листування, пояснюючи таку цікавість естетичним задоволенням від стилю викладених там міркувань.

Невдовзі Лусінда попросила мене дати їй один із лицарських романів, які охоче читала; цього разу — про Амадіса Галльського…

Учувши назву лицарської книги, Дон Кіхот миттєво стрепенувся:

— Якби ваша милість з самого початку сказала, що її милість сеньйора Лусінда — любителька лицарських романів, то ніяких інших характеристик не знадобилося б, щоб переконатися у вéличності розуму цієї молодої персони. Однак вибачте, шановний, мою нестриманість, але, коли при мені говорять про лицарські справи і мандрівних лицарів, я не можу не підтримати розмови. Ще раз перепрошую, будь ласка, продовжуйте.

Та оповідач, схиливши голову, здавалось, відключився від дійсності. Даремно ідальго звертався двічі. Тільки через доволі великий проміжок часу Карденьйо обвів оточуючих неосмисленим поглядом і не до ладу задирливо прокоментував інтимну подробицю особистого життя такої собі королеви Мадáсіми.

У відповідь обурений Дон Кіхот зірвався з місця (слівця, які пролунали, змусили б червоніти навіть визнаних майстрів лихослів’я):

— Ах, ви!.. Хай-то пішим або верхи, зі зброєю чи ні, вночі або вдень, і взагалі будь-коли, проте я доведу вам, що ви негідний брехун!

Чудасія: вступитися за честь королівської особи як своєї дами; ось до чого доводять богомерзенні книжки!

Нагадаємо, що Карденьйо і без того був не від миру сього, а стільки образливих випадів, адресованих йому, аж ніяк не сприяли душевній рівновазі самітника. Не дивно, що він ошаленів, влучно жбурнувши у кабальєро першу ліпшу каменюку. Дон Кіхот упав навзнак.

Зброєносець, бачачи, як повелися з господарем, рвонув на божевільного з кулаками. Але той довів, що не належить до полохливих: одним ударом збив його з ніг, а далі щедро нам’яв боки. Не менше дісталось також погоничу який кинувся боронити Санчо Пансу. Опісля Карденьйо, наче нічого й не трапилось, зник у заростях.

Роздратований Санчо, вважаючи себе безвинно потерпілим, зірвав зло на старому, який, нібито, не попередив, що в обідранця макітра не варить. Пастух категорично відхилив несправедливий докір; мовляв, він попереджав, а якщо хтось глухий, то які можуть бути претензії?

Слово по слову, і обидва не на жарт зчепилися, насилу ідальго їх вгамував. При чому Санчо Панса, відбрикуючись, несамовито горланив:

— Облиште мене, ваша милосте, сеньйоре лицарю Сумного Образу, бо він такий же мужлай, як я, а не посвячений у лицарі! Тому маю повне право натовкти йому пику через нанесену мені образу!

— Щодо означеного права, то я з тобою згоден, — м’яко зауважив Дон Кіхот — Що ж стосується іншого — він не винен.

Спокійна розсудливість кабальєро втихомирила супротивників, а ідальго, котрому жах як кортіло дослухати до кінця любовну історію, знову спитав пастуха, де можна знайти нещасного юнака. Старий повторив, що схову блаженного не знає, проте якщо сеньйор затримається в місцевих краях, то він неодмінно рано чи пізно зустрінеться з ним.

Розділ XXV,

у якому мова йтиме про покаяння, що його на себе наклав за прикладом Хмурого Красеня відважний лицар Ламанчський

Попрощавшись із пастухом, Дон Кіхот вліз на Росінанта і велів зброєносцеві йти слідом, що було виконано ним не вельми охоче. По якійсь годині дістались вони