Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ритуал 📚 - Українською

Читати книгу - "Ритуал"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ритуал" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 56
Перейти на сторінку:
прозріння.

Її зусилля в клинописній залі, дні й ночі при світлі димного смолоскипа, запалені очі й змерзлі ноги, радість відкриттів і розпач невдач, і навіть той гладкий пацюк, що якось вискочив був з незнаної нори й перелякав принцесу до смерті, — усе це дивним чином проросло в Розуміння. Глянувши на текст Пророцтва, Юта з побожним страхом усвідомила раптом, що чужі символи зрозумілі їй і вона може їх читати.

Вона розхвилювалася так, що трохи не впустила смолоскип. Потім, наче злякавшись, повернулася й кинулась навтьоки — геть з клинописної зали, нагору.

Арман не повірив.

Він уже звик до її фантазій і не бажав нічого слухати. Прочитала? Розшифрувала? Витри спочатку сажу під носом, а то замастилася, наче миша в камінному димарі…

У неї з люті ледь не почалася істерика, коли він таки виліз зі зручного крісла й кинув з усмішкою:

— Що ж, показуй…

Набравши смолоскипів, вони разом вирушили донизу, і по дорозі Юта ставала дедалі спокійніша й упевненіша, а от Арман, навпаки, чомусь розхвилювався і, лаючи себе за пересохле горло та змокрілі долоні, нервувався дедалі більше.

Прийшли.

Плоский, вертикально встановлений камінь з написаним на ньому Пророкуванням відкидав дві тіні — від Ютиного смолоскипа і від смолоскипа Арманового. Написані на ньому знаки злилися в красиву, але нерозбірливу в’язь — так, принаймні, могло здатися недосвідченому оку.

Арманові так і бачилося. Він глузливо й підозріливо покосився на принцесу.

— Тут не про всіх, — сказала Юта пошепки. Спочатку — «слава доблесному Сам-Арові».

— Це зрозуміло, — сказав Арман якомога недбаліше, намагаючись, щоб голос його не тремтів. — Це і я можу «розшифрувати».

— А потім, — Юта перевела дух, — потім — по номерах… Сорок третій нащадок Хар-Анн.

Розіграш, подумав Арман. Жарт. Нехай навіть Хар-Анн і був сорок третім нащадком — що з того?

— Тут, — Юта кусала губи, — ніби передбачення… застереження… ти знаєш, що сталося з цим… Хар-Анном?

— Знаю. Але тобі не скажу. Прочитай пророкування.

— Зараз… Піднеси смолоскип ближче… Отже, так… Удача… І ще, здається, доблесть. Старість, життя… А, доживе до старості, якщо…

Вона затнулася. Арман мовчав. Потріскували смолоскипи.

— І це все, провіснице? — всміхнувся він нарешті. Юта обернулася, і він побачив дві зморшки між її бровами, які надавали принцесі надзвичайно серйозного вигляду:

— Тут… Я читаю, але не розумію. «Предок драконів». Хар-Анн доживе до старості, якщо не захоче відвідати цього… Предка.

Вона замовкла, зі стурбованим і винуватим виразом обличчя. Арман дивився на неї, на камінь за її спиною, на танець тіней — і відчував побожний жах.

Невже?

— Предок драконів, — почув він власний хрипкий голос, — це легендарний Прадракон. Відвідати Прадракона — отже, здійснити прощу за море, в країну, звідки, за переказом, прибули прабатьки. Хар-Анн, сорок третій у роду, не повернувся з такої прощі, і взагалі мало хто повернувся з неї… — він перевів дух. — А тепер скажи, як ти про це знаєш? Я розповідав чи прочитала десь?

— Прочитала, — сказала Юта тихо. — Тут.

Арман оглянув покритий письмом камінь довгим недовірливим поглядом. Коротко зажадав:

— Читай далі.

Юта прокашлялася. Нахилилася вперед, ворушачи губами. Пробурмотіла нарешті:

— Отже, Хар-Анн доживе до старості, якщо не… вирушить на прощу. Далі — сорок дев’ятий нащадок, Лір-Ір. Цьому… судилося нещастя.

Стало тихо.

— Все? — запитав Арман після паузи.

— Усе, — кивнула Юта. — Що з ним сталося?

— Загинув замолоду, ледь устигши перемогти в сутичці меншого брата. Розбився об скелю. Хвацький був і забіякуватий.

— Ясно… Армане, а ти знаєш усе про кожного з двохсот своїх предків?

Він стояв, опустивши смолоскип, і очі його дивилися повз Юту, над її плечем, на вигадливо прикрашений камінь.

Отже, це правда. Він усвідомив це зненацька й запізніло, і весь його досвід обурено пручався проти такого усвідомлення, однак Передбачення — ось воно. А ось дівчинка з радісним блиском в очах, а він же з неї глузував, коли вона вугіллям наносила на стіну біля каміна знаки «небо», «нещастя», «радість», «смерть»…

— Ти справді це прочитала? — запитав він пошепки.

— А я тобі про що кажу! — вигукнула вона нетерпляче, явно не розуміючи неймовірності власного відкриття. — Дивімося далі: п’ятдесят восьмий нащадок… Сан-Ір. Тут знак смерті… Рано… А, напевно, рано вмре, завчасно, якщо… буде нешанобливий з… батьком батькового батька… з прадідом?

Вона питально втупилася в Армана, очікуючи розповіді про долю Сан-Іра, проте Арман мовчав, водячи рукою по письменах і повторюючи пальцем їхні обриси. Нарешті Юта почула приглушене:

— Не вірю. Покажи, як ти це робиш.

Вона труснула головою — трохи роздратовано. Вказала на низку складних знаків енергійним жестом шкільної вчительки:

— Палички — це цифри. Я вже давно навчилася розбирати цифри. Там, у глибині зали, є колона, де числа написані й по-нашому, й по-древньому… Тут — п’ятдесят п’ятий нащадок… Імена пишуться схоже, придивись і сам розбереш: Зар-Ар… Потрійна пташка — «буде». Ці петельки — «смерть».

Арманове обличчя здавалося байдужим, проте принцеса, що встигла досить добре його вивчити, легко вгадала приховану за цією байдужістю бурю Арманових почуттів.

— От цікаво, правда? — спитала вона недбало. За всі глузи та кпини було тепер узято блискучий реванш, і Юта впивалася перемогою, коли Арман раптом похопився:

— Смерть? Зар-Арові — смерть? Та він же правнуків пережив і вмер у старості й достатку!

Юта поперхнулася, нахилилася ближче до каменя, швидко заворушила губами, обернулася. Круглі очі її світилися захватом першовідкриття:

— Тут є умова! Зар-Ар умре, якщо… Бачиш, риска вгорі — це «якщо». Якщо… на крило його сяде… білий… птах… Я цього знака не знаю — може, чайка? Біла чайка… А чайка взяла й не сіла, от він і дожив до старості!

— Читай далі! — знову зажадав Арман. Юта часто закліпала, ближче піднесла смолоскип, ляснула по камені долонькою, наче струшувала невидимий пил… І раптом завмерла. Він побачив, як ураз сумно опустилися її вузькі плечі.

— Армане, — сказала вона, не обертаючись, і в голосі її не було вже ні радості, ні веселого натиску. — Це можна читати багато днів підряд. Але останні рядки…

Вона нерішуче замовкла. Він зрозумів.

— Про двісті першого нащадка? — у роті в нього пересохло.

Вона кивнула, так само на нього не дивлячись.

— Ти хочеш прочитати зараз? — запитав він пошепки.

Вона повільно обернулася. Ні, вона не хотіла — бо що ж іще могло викликати цю мертвотну блідість, помітну, либонь, і в цілковитій чорнильній темряві?

— Вирішуй сам… Твій замок, твоє підземелля… Твої предки… Доля, між іншим, теж твоя…

— Раніше ти казала, що там написано й про тебе.

Вона облизала губи. Кивнула:

— Якщо тут є навіть про чайок… Жити драконові чи вмерти — залежить від дурного птаха, який, може, сяде йому на крило, а може, й не сяде. А

1 ... 31 32 33 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ритуал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ритуал"