Читати книгу - "Чужий"

На обличчі в Еша раптом з’явилося розчарування.

— Шкода, що я не медик. Не люблю чекати, доки машина всього не зробить.

— Уперше чую, що ти говориш про машини без поваги, — здивовано промовила Ріплі.

— Немає ідеальних машин. Їм бракує адаптивності. Тут потрібен цілий госпіталь, а не цей невеликий автолікар. Він не призначений для роботи з такими… прибульцями. Його ефективність оцінюється за інформацією його програми, як і ефективність будь-якої іншої машини. Якби ж я трішки краще розбирався в медицині…

— Також вперше чую, що ти жалієшся на брак компетентності, — продовжила свої спостереження Ріплі.

— Завжди будеш почуватися некомпетентним, коли не все знаєш, інакше не буває, — Еш повернувся до Кейна. — Це почуття підсилюється, коли космос дає тобі загадку, з якою ти ще не стикався. У мене недостатньо знань, щоб її розгадати, і через це я почуваюся безпорадним.

Він обережно підняв прибульця пінцетом за двоє щупальців і поклав його у велику прозору трубку. Еш натиснув на кнопку, вбудовану в пробку трубки, і закупорив її. Усередині розлилося жовте світло.

Ріплі уважно спостерігала за діями Еша. Вона все ще побоювалася, що та істота може несподівано роз’їсти трубку й почати їх усіх душити. Переконавшись нарешті, що прибулець вже нічого їй не зробить (хіба насниться в страшному сні), вона піднялася і пішла в бік виходу.

— Не знаю, як ви, а я хочу випити кави, — сказала Ріплі через плече.

— Гарна ідея, — Даллас подивився на Еша. — Нічого, якщо ми залишимо тебе самого?

— Тобто наодинці з тією штукою? — він вказав великим пальцем на закупорений контейнер і широко посміхнувся. — Я науковець, і від таких речей у мене підвищується інтерес, а не пульс. Не турбуйтеся, усе буде добре. Якщо будуть якісь новини, або стан Кейна зміниться, я одразу ж зателефоную.

— Домовилися, — він подивився на Ріплі, яка чекала на нього. — Пішли вип’ємо кави.

Еш зачинив за ними двері, й вони пішли назад до капітанського відсіку, залишивши його працювати з автолікарем, щоб той, у свою чергу, працював над Кейном…

VIII

Кава заспокоїла їхні шлунки й упорядкувала думки. Навколо них безперебійно працював «Ностромо», механізми якого не цікавив загиблий прибулець у герметичному контейнері.

Даллас відчув деякі запахи від сусідки, але не звернув на них уваги, лише впізнавально шморгнув носом. На зорельоті розміром із «Ностромо» було дозволено таку розкіш, як дезодоранти, і їх вистачало, але думки членів екіпажу, які прокинулися від гіперсну й опинились ув’язненими в металевій пляшці за декілька світлових років від теплої планети та чистого повітря, були зайняті важливішими справами, ніж аромати сусідів.

Ріплі досі сиділа, застигши від минулого перехвилювання. Також виснажений Даллас завів розмову:

— Чому нудишся? Досі кип’ятишся через рішення Еша відкрити шлюз і впустити нас?

— Як ти міг дозволити йому таке?

— Я вже говорив, — терпляче пояснив капітан. — Це я вирішив занести Кейна, а не… А, зараз ти маєш на увазі рішення про те, щоб залишити на борту те страхопудище?

Ріплі кивнула і промовила:

— Так. Уже пізно сперечатися про шлюз. Я могла й помилятись. Але як можна залишати на борту ту істоту після того, що вона зробила з Кейном. Неважливо, жива вона чи мертва.

Даллас спробував заспокоїти Ріплі.

— Ми не знаємо точно, що вона зробила з Кейном, окрім того, що вирубила його. Згідно з даними приладів, з ним усе в порядку. Що ж до рішення, залишати чи не залишати когось на кораблі, то я просто пілот і лише керую кораблем.

— Ти капітан.

— Остання інстанція, а в окремих ситуаціях — повний нуль. Паркер краще розбирається в техніці, а в наукових питаннях останнє слово завжди за Ешем.

— Як так? — тепер у Ріплі був скоріше зацікавлений, а не ображений голос.

— Як і все інше: згідно з наказом Компанії. Почитай власну інструкцію.

— Тобто це стандартна процедура?

Даллас почав злегка нервувати.

— Ріплі, це не військовий корабель. Ти не гірше за мене знаєш, що стандартна процедура — це те, що нам наказують для стандартних ситуацій. Між іншим, процедура передбачає автономність різних відділень, у тому числі наукового відділення. Якби я вважав по-іншому, не думаю, що працював би на торговельному кораблі.

— У чому справа? Премія за знахідку затьмарила можливість втратити людину?

— Ти чудово знаєш відповідь, — різко відповів він. — Я б не пожертвував здоров’ям Кейна заради жодної премії. Але вже пізно. Ми тут, і це вже сталося. Не насідай на мене так, добре? Я лише перевізник вантажів і живу із цього. Якби я захотів стати дослідником і полетіти назустріч преміям за відкриття, я б вступив до Зовнішнього Корпусу, і мені вже б декілька разів могли б відірвати голову. А тут і так голова розвалюється від усіх цих ускладнень. Слава… Ні, дякую, не для мене. Краще ми поставимо на ноги нашого старпома.

Вона нічого не відповіла цього разу і декілька хвилин сиділа мовчки. Коли вона нарешті заговорила, то вже без образи.

— Ви вже літали з Кейном?

— Ти маєш на увазі, чи я його добре знаю? — тихо запитав Даллас, слідкуючи за панеллю управління. — Достатньо, аби пізнати й цінувати одне одного.

— А з Ешем?

— Знову починаєш? — зітхнув капітан. Але нічого вже не поробиш. — Що Еш?

— Те ж питання. Ти сказав, що добре знаєш Кейна. А Еша ти знаєш? Ти вже літав з ним колись?

— Ні, — ця думка взагалі не турбувала Далласа. — Це вперше. У мене було п’ять рейсів, як довгих, так і коротких, з іншим науковим співробітником. Ми перевозили різні вантажі. А за два дні до того, як ми прилетіли з Тідуса, його замінили Ешем.

Ріплі багатозначно подивилася на Далласа.

— Що? — різко зреагував капітан. — Вони й тебе теж прислали на заміну моєму колишньому ворент-офіцеру.

— Я не довіряю Ешу.

— Зрозуміло. А я… Взагалі нікому не довіряю.

«Час змінити тему», — подумав Даллас. Він вже усвідомив, що Еш — гарний член екіпажу, хіба що злегка впертий у спілкуванні з іншими. Але дружність не була необхідною