Читати книгу - "Друзі зі змієносця"

Президент нерозуміюче похитав головою.

Серце занадто мляве, - оголосив Лікургос після короткого огляду. - Загальна тілесна й душевна слабкість. Потрібен спокій. Наразі достатньо підсилюючої ін’єкції...

Президент хутко набрав номер відеофону. За мить на екрані з’явилося обличчя доктора Бартошової.

Радий, що застав вас удома. Я гадав, ви на відпочинку.

Не можу відпочивати, тепер надто багато роботи.

Шкода. А я хотів послати вам ще одного пацієнта - Мак- Гарді. Пам’ятаєте його? Учасник експедиції до Проксими.

Мак-Гарді живий? Це дивовижно! Такого пацієнта я прийму в будь-який час! Коли він прибуде?

За кілька днів, щойно оговтається від серцевого нападу. Труднощі надто зістарили його, він буде для вас міцним горішком.

Сонячний літній день. Над розквітлими полонинами Білих Карпат хвилюється прогріте повітря.

На узліссі, в тіні могутніх сосен, сидять навколо садового столика декілька людей. Забава саме в розпалі.

То все нічого, - каже завжди усміхнений Криштоф Липський. - Головне ще попереду. Знаю, що ви мені не повірите, але не можу нічого вдіяти. Будь я проклятий, якщо збрешу хоч слово.

Сміливіше, Криштофе. Казки я люблю з дитинства, - засміялася доктор Бартошова.

Які казки? - удавано образився Кшиштоф. - Міжзоряний корабель друзів зі Змієносця для вас також був казкою - а ми ж мало не зіткнулися з ним. Зрештою, я був готовий до ваших сумнівів. Тому все зафільмував! - проголосив він звитяжно. - Якщо не вірите мені, то, можливо, повірите власним очам. Чи можу продемонструвати цей фільм?

Чудово, чудово, ходімо до бібліотеки! - заплескала радісно мала Лідушка й побігла до вілли.

Решта пішли слідом.

Криштоф заклав фільм у проектор і закрив жалюзі. Проекційний екран ожив. На ньому з’явився великий намет, біля нього - літак.

Нас продовжувало цікавити, навіщо цей намет друзям зі Змієносця. Він стоїть на краю академічного міста вже кілька днів. Ми сумнівалися, що це їхнє нове житло. Вони досі жили в своїх літаках і чемно та послідовно відкидали численні запрошення до готелів чи приватних осель.

Нарешті академік Хотенков прямо спитав про його призначення. Прибульці відповіли, що готують у ньому маленький сюрприз для наших учених. Хотіли похвалитися неабиякими успіхами своєї науки.

Сюрприз направду вдався. А от чи був він маленький, судіть самі...

Ті два дні, на які продовжилося моє перебування в Академії, справді вартували того. Вчора вранці я вже надумав повертатися, аж тут зателефонував Хотенков. Друзі зі Змієносця запросили працівників Академії до свого намету!

Я хутко дістав із валізи камеру й поспішив туди.

Прибульці підняли намет за допомогою крана з літака. Справа просувалася швидко, як бачите на моїх сенсаційних кадрах, - пожартував Кшиштоф.

Перед наметом з’явилася стрімка темно-коричнева піраміда, що стояла на металевій плиті.

«Підходьте, будь ласка, ближче, - запросив учених чоловік у скафандрі. - Ми спорудили для вас незвичайний дім, такий собі маленький павільйон для відпочинку після роботи. Якщо хочете, можете увійти».

Вчені оглянули піраміду з усіх боків і допитливо перезирнулися.

«Де в цьому павільйоні двері?» - запитав урешті Хотенков.

«Двері не потрібні, - охоче відказав чоловік у скафандрі. - Він приступний з будь-якого боку. Дивіться...»

Чоловік підійшов до піраміди. Однак біля стіни не зупинився, а продовжував іти й буквально пройшов крізь неї, не залишивши на поверхні жодного сліду.

Безглуздя, - вихопилося в Северсона.

Авжеж, фільмовий трюк. Годі жартів, - згодилася доктор Бартошова.

Трохи терпіння, не забігайте вперед і не квапте події, - засміявся хитро Криштоф.

Учені, що слідкували за діями чоловіка, застигли, мов уражені громом. Хотенков дістав хусточку й витер спітніле чоло.

«Ми стали жертвами навіювання, - промовив він по хвилі й спробував посміхнутися. - Побачимо, що нам розповість документальний фільм».

Ви його дивитеся, - сухо відзначив Криштоф.

Чоловік у скафандрі знову вийшов із піраміди й змахнув рукою.

«Заходьте, вам абсолютно нічого не загрожує».

Хотенков зважився й підійшов до піраміди ближче. Він торкнувся стіни, але рука поринула в темно-коричневу речовину, мовби її занурили у воду.

«Неймовірно! - вигукнув академік здивовано. - Стіна й справді проникна. Це суперечить усім нашим уявленням про непроникність речовини».

«Це не звичайна речовина, ми виготовили її штучно. Проходьте, будь-ласка, до павільйону, ми все вам там пояснимо».

Хотенков після короткого збентеження увійшов першим. За ним пройшли крізь стіну ще кілька вчених, серед них і Криштоф із камерою. Це були незвичайні кадри.

Стіна піраміди швидко наближалася. Проекційний екран на мить потемнів - і на ньому з’явилося невелике приміщення з круглим столом та кількома стільцями посередині.

«Сідайте, будь ласка», - сказав ученим чоловік у скафандрі.

Хотенков узявся за складане крісло, але його рука проникла в нього так само, як і в стіну.

«Дякую, та ми краще постоїмо», - силувано посміхнувся він.

Решта вчених також засміялися, але це був зачудований сміх.

Шкода, що Хотенков не сів. Ото було б весело, - з жалем відзначила мала піонерка.

«Я обіцяв вам пояснення, тому прошу, - озвався знову чоловік