Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Журавлиний крик 📚 - Українською

Читати книгу - "Журавлиний крик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Журавлиний крик" автора Василь Биков. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 46
Перейти на сторінку:

На злі капітанові слова ніхто не відповідав — ні телефоніст Капустін, кирпатенький, банькатий хлопець, що скорчився біля обдертої скриньки УНФ, мало не з головою влізши від холоду в розстебнуту на грудях шинельчину; ні мовчазний, покірливий на вигляд молодший лейтенант Зубков, який, сидячи на полі своєї ще не обношеної шинелі з новенькими, але вже зламаними навпіл погонами, старанно колупав землю. Поряд з ним примостився на крутуватому схилі лейтенант Климченко і також мовчав, хоч його аж розпирало від злості на всі ці невдачі і найбільше на самого ротного.

— Чорта з два від неї прикуриш. Ану, викрешуй сам! — і Орловець сердито швиргонув зв’язківцеві немудре курецьке знаряддя. Зв’язківець мовчки відклав трубку і, затулившись од вітру, почав брязкати кресалом. А капітан сів і вийняв з тонких нервових губ цигарку.

— Третій взвод відстав, перший розтягнувся, немов та кишка, порядку ніякого! Ви командири чи пастухи, чорт би вас побрав? — вичитував він, зсунувши брови і похмуро дивлячись на взводних. Зубков від тих слів ще більше затявся, а Климченко жбурнув у яр замерзлу грудку.

— А чого ви кричите? Ми що — в яру сиділи? Чи злякалися? Чи зайняли висоту і здали? Он — підійти не дає, на те дивіться! — махнув рукою в напрямі висоти Климченко.

Капітан повільно звів на нього важкий лютий погляд.

— Ти що? — видавив він із себе погрозливо й суворо.

Зв’язківець тим часом припалив трута і, ставши на коліна, простягнув його капітанові. Але Орловець ніби й не помітив того, і вітер даремно крутив у повітрі тонку струминку диму.

— Ти що — мітингувати здумав?

Лейтенант підняв комір свого посіченого осколками кожушка, з дірок якого стирчало клоччя білої шерсті.

— А те! Годі на чужому горбу в рай їхати, — запально вигукнув він і відвернувся. Кругляве, молоде ще обличчя його з крутуватим підборіддям затаїло образу і злість. Ротний зсунувся по обриву на якихось три кроки і, переперезаний ременями, став навпроти взводного.

— Це хто їде? Я їду? Ану, кажи прямо!

— Та й ви також! — кинув Климченко і став поглядати в яр.

Він не боявся капітана, хоч і знав його крутувату вдачу, бо воював у цій роті з зими, знав кожного бійця, так само як і вони знали його. А Орловець був тут людина нова, і хоч усі впевнились, що він не з боязких, та все ж з першого дня бійці не злюбили капітана за його, мабуть, надмірну жорстокість. Тепер від цієї сутички Климченку стало прикро, і він, намагаючись стримати себе, почав підбором збивати з обриву мерзляки. Грудки, підскакуючи, наввипередки котилися до скутого кригою струмка, за ними сипалася жорства. Ротний, який стояв поруч, зімкнувши брови на худому, почорнілому від холоднечі й щетини обличчі, крізь зуби процідив:

— Ану, прикуси язика!

Нервово крутнувшись до нього, Климченко рвучко підвів голову.

— Що? Правда очі коле?

— Ах, правда! Так і я тобі скажу правду. Твій взвод найгірший. Найзагайніший. Він затримав роту. Він зірвав темп наступу!

Климченко схопився на ноги, ліктем штовхнув назад туго набиту кирзову сумку.

— Мій взвод зірвав? Німці зірвали! Ось так! Шість їхніх кулеметів зірвали. Ви що, не бачили? — вже не володіючи собою, закричав лейтенант.

Зв’язківець, вражений цією сутичкою, роззявивши рота, нерухомо сидів біля апарата. Зубков нагнувся ще нижче і старанно зчищав грязь із свого кирзового чобота. На краю яру з ямок-окопів висувалися і застигали в німій цікавості голови в шапках та касках.

— Це що таке? — затупав Орловець своїми поруділими від підпалин валянками. — Ви на гулянці чи в армії?..

Та й не доказав, бо вгорі на пагорку, мабуть, хтось необережно виткнувся з окопу, — і довга кулеметна черга з висоти шалено різонула повітря над їхніми головами. На тому боці яру посипалась жорства, і, коли вітер розвіяв куряву, в мерзлій землі на обриві стало видно кілька вибоїн від куль.

Орловець, як і раніше, насуплений, повернувся до взводного.

— Ти в мене діждешся! Я тебе примушу з одним взводом висоту брати. Тоді запищиш. Розумник…

Лейтенант криво усміхнувся.

— Ну то й що! Треба — піду із взводом. Тільки як візьму — вам доповідати не доведеться. Сам у полк доповім.

— Ах, так?

— Отак!

Капітан на мить застиг з онімілим обличчям, щось напружено обмірковуючи, а Климченко, стоячи поруч, чекав. Лейтенант і справді готовий був атакувати висоту навіть з одним взводом, страху від того не відчував, хоч і надією на успіх теж себе не тішив, але тепер нізащо не хотів нічим поступитися капітанові.

Орловець тим часом, важко переставляючи валянки, вибрався на схил і сів на своє місце біля телефоніста.

— Ну, де вогонь? — згадав він про неприкурену цигарку в пальцях. Зв’язківець знову почав кресати.

— Ось що! — сказав ротний, подумавши. — Я такого не допущу. Базікам я залізом язики поприпікаю. Ач, той нехлюй розпустив роту!

Це був натяк на колишнього командира роти, старшого лейтенанта Драниціна, пораненого тиждень тому. В полку про нього говорили всяке, але Климченко щодо цього мав свою думку і тепер сказав:

— Якби всі ротні були такі, як Драницін, то вже на висоті пообідали б.

— Що? Захищаєш? Авжеж! Обоє рябоє.

Климченко промовчав.

— Гаразд, — уже лагідніше сказав Орловець. — Годі. І щоб мені анітелень… Зрозуміло? А тепер давай сюди.

Зубков, не зовсім розуміючи зміну в настрої командира роти, неквапливо підвівся, обтрушуючи з шинелі пісок, а Климченко, насупившись, стояв унизу. Тоді капітан, змінивши тон, удавано грубувато гримнув:

— Ну, чого набурмосилися? Ідіть ближче!

Зубков, пригнувшись, швиденько шмигнув до капітана. Климченко, трохи

1 ... 31 32 33 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Журавлиний крик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Журавлиний крик"