Читати книгу - "Право на риск, Микола Олександрович Дашкієв"

Гарнесенька дівчинка — блакитноока, з пишними золотими кучерями — плентається алейкою, розмазуючи по щоках сльози і кров з розбитого носа. Поруч з нею незграбно крокує кіб-вихователь і промовляє добродушним басом:

— Не треба плакати, Валю! Будь мужчиною!

— Я не хочу бути мужчиною! — репетує дівчинка.

— А космонавтом хочеш бути? — вкрадливо запитує робот.

— Але ж боляче!.. — вона враз замовкла, тільки схлипує коли-не-коли. Потім каже з образою: — Який ти хитрий, Кібе!.. І злий! Всі інші кіби — лагідні й добрі. А ти завжди вигадуєш для мене найважчі завдання!

— Ну, гаразд, — дипломатично погоджується робот. — Відтепер я знаходитиму найлегші. Хочеш?

Помовчали. Потім, востаннє шморгнувши носом, дівчинка сказала:

— Ти казав правду, Кібе: було не дуже боляче.

— А образливо, так?

— Так.

— Мені теж часом буває образливо, — довірливо сказав робот. — Ой, як образливо!.. — він, певно, хотів щось додати, але на його грудях, трошки вище особистого номера КВ-13-13, спалахнув вогник виклику, заклацали реле, окрутнулася на шоломі антена-шукач. — Валю, почекай на мене тут, мене викликають до Директора. Я зараз повернуся.

Хоч робот свідомості ще не має, його машинні рефлекси вже набули значного розвитку, наближаючись до рефлексів вищих тварин. В позитронній пам’яті намертво зафіксовано: кожен виклик до Директора спричиняється до неприємних наслідків, подеколи включно аж по короткочасне вимикання. Чому викликають сьогодні? Адже закладену програму виконано повністю і вчасно, коректор внутрішнього контролю не зафіксував жодного порушення законів інтегральної логіки, інформативна мережа та блок евристики працюють бездоганно, енергетичний баланс позитивний, кінематична схема пошкоджень не має, профілактичний огляд проведено тільки сімнадцять годин тому, сьогоднішній ранковий контрольний тест дав стопроцентну достовірність.

Здавалося б, усе гаразд. Та щось роботові муляє, — якщо вжити “людське” визначення. А все отой “блок евристики”, який вмикається завжди, коли в позитронний мозок надходить надто мало інформації. Ця хитра штука зненацька підсовує твердження, яке стоїть аж ген далеко від наявних логічно-причинних ланцюжків, а тобі треба прокласти до нього нові та перевірити, чи немає в них внутрішнього протиріччя. Ось так було кілька хвилин тому. Хлопчик подав інформацію, що не хоче бути мужчиною. Це — нелогічно, бо він уже й зараз є представником чоловічої статі, якого в майбутньому зватимуть підлітком, юнаком, а ще пізніше — мужчиною в повному інформативному розумінні слова. Твердження суб’єкта А, що він НЕ Є суб’єктом А — облудне, а його НЕБАЖАННЯ БУТИ суб’єктом А — не аналізується однозначно, бо немає бази для суджень. Протягом кількох сот мілісекунд блок евристики висловлював абсолютно не логічні твердження, аж доки випадково склався вартий уваги ланцюжок: “мужчина не плаче”, а “хлопчик плаче”; “плач означає НЕМУЖЧИНУ”, однак “космонавт— це і мужчина, і жінка”; “космонавт — добре”, отже “космонавт не плаче!”. І тільки аж після цього висновку можна було сформулювати виховну інформацію у запитальній формі: “А КОСМОНАВТОМ хочеш бути?” Хлопчик вмить перестав плакати, і це засвідчило, що розв’язок був повністю логічний… Але чому ж викликають до Директора?.. Блок евристики настирливо повторює твердження, що цей виклик неодмінно пов’язаний з процесом передачі інформації в логічну систему маленької людини чоловічого роду, на ім’я Валя, проте не вдається прокласти бодай найслабкіший асоціативний місток між припущенням і дійсністю. Інтегральна логіка — не всемогутня. В усякому разі, вона потребує цілком певного рівня інформативної обізнаності. А інформація, яку щойно одержав кіб-вихователь КВ-13-13 з цього питання, майже дорівнює нулю.

Хоч як дивно, але причини виклику не знає не тільки ретельний кіб-вихователь КВ-13-13, а й той, хто викликав його, Директор Учбового центру. Він просто виконав прохання чимось дуже стурбованої молодої жінки, яка назвалася матір’ю дівчинки Валі Гармаш.

— Заспокойтеся, прошу. Кіб з’явиться через кілька хвилин. Але хоч скажіть, що сталося?

Жінка нервово жмакає хусточку. Видно, що їй дуже незручно починати розмову.

— Зрозумійте мене: я аж ніяк не хочу втручатися в педагогічний процес вашого Учбового центру. Я розумію: ваша методика перевірена тисячоразово і виключає можливість щонайменшої помилки… Та все ж я дивуюся. Мою дочку перевантажують так, наче їй не три роки, а щонайменше п’ять чи навіть шість! Я розумію: програми виховання і навчання повсякчас удосконалюються, але… І взагалі, отой кіб поводиться надто дивно: настирливо називає її хлопчиком і торочить тільке одне: “Будь мужчиною! Будь мужчиною!” Не розумію!.. Прошу, перевірте його. А може, ви дасте Валі іншого?

Директор посміхнувся, легенько торкнув жінку за плече:

— Запевняю вас, усе гаразд. Кіб вашої дочки — найкращий кіб Учбового центру! — він підвівся, підійшов до стіни, прикрашеної стереопортретами славетних випускників цієї школи. — Погляньте, ось його колишні вихованці! І цей… і цей… і цей…

— Та невже?! — здивувалася жінка. — Отже, і Валя…

— Так, вона теж може стати космонавтом. У вашої дочки дуже незвичні й надзвичайно високі індекси. Цілком можливо, їй випаде щастя бути першою в світі жінкою — командиром зорельота. Але про це, звичайно, говорити зарано.

Пролунав дзвоник.

— Зайдіть! — сказав Директор.

Це — кіб-вихователь КВ-13-13. Став біля порога, вітальним жестом приклав руку до грудей.

— Праці й щастя вам, люди!.. Я виконав ваш наказ, Директоре.

— Гаразд. Приєднайся до Інспектора.

— Я припустився помилки, Директоре?

— Контроль програми загального прогнозування.

— Виконую! — робот попростував до щита кібернетичного “Інспектора”, приєднав його багатоштиреві штепселі до спеціальних розеток на своїх “грудях”. Завмер.

А Директор тим часом одержав з інформаторію “Свідоцтво життя” Валентини Гармаш, оту картку з вогнетривкої пластмаси, де через недбалість дівчини-оператора автомат пробив отвір на п’ять міліметрів нижче,