Читати книгу - "З ярмарку, Шолом-Алейхем"

Проте все це дрібниці в порівнянні з тисячею сторінками талмуда, які він знав напам'ять.

Другий зять, Магідов, теж був видатний знавець священних текстів. Він теж знав напам'ять тисячу сторінок талмуда — не дев'ятсот дев'яносто дев'ять, а тисячу — і теж був знавець біблії, дикдука, староєврейської мови та мав славу красномовця. Але цей вже не був жартун і паливода, як Лейзер-Йосл. Навпаки, він любив філософствувати, казуїстично тлумачити тексти, сперечатися. Хоч би що йому казали, він обов'язково заперечував. Дуже впертий — з литовських євреїв!

Нохем Рабинович, звісно, не пропустив такої нагоди й попросив оцих удатних зятів, щоб вони проекзаменували юного знавця біблії й подивились, як шибеник Шолом пише староєврейською мовою. Зяті дійшли висновку, що юний шибеник справді шибеник і не можна допустити, щоб він марно пропадав. Треба подумати про його майбутнє, вивести його в люди. Вони вихваляли його навперебій, твердили, що важко навіть передбачити, яке світило може з часом вийти з цього шибеника. А Колектор у своїх темних окулярах, який завжди крутився серед молоді, теж підтакував: "Я вже давно кажу, що важко навіть угадати наперед, яке світило може з часом вийти з цього капос-ник-ка (натиск на "ка")..." А шибеник і капосник стояв, слухав усе це, і його серце трепетало, голова паморочилась, наче в людини, яка видирається на височезну драбину, а люди, що стоять навколо й бачать, який він спритний, підбадьорюють його й додають охоти. Подумати тільки, які люди його розхвалюють і кажуть, що важко передбачити, яке світило з нього вийде! А про батька й казати нічого — він був на сьомому небі. Та кожне його зітхання брало, проте, за душу. Ці зітхання мали означати: "Я сам знаю, що не можна сказати наперед, яке з нього може вийти колись світило. Але порадьте мені, друзі мої, що робити, як його вивести в люди. Будьте ласкаві, дайте якусь пораду!"

І знайшовся такий чоловік, що дав йому пораду, запропонував рішучий, радикальний і вірний захід. І батько його послухав. Цей чоловік був один з найвидатніших переяславських інтелігентів, на ім'я Арнольд, філософ з передмістя, з так званих Підвірок. Йому ми й присвятимо окремий розділ.

АРНОЛЬД З ПІДВІРОК

Передмістя Переяслава. — Вільнодум Арнольд. — Вихід з Єгипту —— легенда. — Що Дрепер нате про Маймоніда. — Школа казенних рабннів і гімназія

Майже кожне місто благословенної "межі" * має своє передмістя, свою слобідку, де населення складається переважно з неєвреїв, а євреї, які там живуть, зовсім не схожі на тих, що в місті. Це зовсім інший тип євреїв. Вони мають сільський вигляд, не такі меткі, трохи грубуваті, носять великі чоботи, і від них тхне овчиною. Замість досить вони кажуть годі. Голосно сміються на "о": хо-хо-хо! А "р" вимовляють твердо, наче два "р" або навіть більше: "Рребе, дядько Морррдхе запррошує вас на обррізання..."

На переяславській околиці є така слобідка, відокремлена від міста річкою, через яку перекинуто міст, і зветься ця слобідка Підвірки. То зовсім своєрідний куточок, що має свій вигляд, свою особливу атмосферу. Туди люди у вільний час ідуть іноді подихати свіжим повітрям, бо там багато садів, багато зелені. У суботу вдень там гуляють парубки й дівчата. Звісно, не разом, хай бог милує! Парубки гуляють окремо, дівчата — окремо. Проте вже якось само собою виходить, що коли вони зустрічаються, скажімо, на мосту, то кидають оком одне на одного, перемовляються кількома словами, а бува ненароком доторкаються одне до одного ліктем, і тоді обоє червоніють, а юні сердечка при цьому шалено тьохкають. Після кількох таких зустрічей у Підвірках молоді люди починають таємно листуватися, і буває, що накльовується роман. Чим такий роман кінчається, матимемо змогу пізніше дізнатися. А поки що мова йде про Арнольда з Підвірок, з яким ми зараз і познайомимось.

Нохем Рабинович мав у Підвірках приятеля на ім'я Биньйомин-Калмен з Підвірок. Колись, давним-давно, Биньйомин-Калмен торгував хлібом у спілці з Нохемом Рабиновичем. Вони спільно вантажили барки й берлини на Кенігсберг і на Данціг. Останнім часом він трохи занепав, утратив свій лиск і торгував дрібно, на крупні операції не наважувався. Але дружба між колишніми компаньйонами залишилася непорушною. Він часто приходив до Нохема Рабиновича, щоб побалакати з ним. Балакав, власне, тільки Биньйомин-Калмен — він любив потеревенити. Здебільшого він розповідав про свого молодшого брата Арнольда. "Мій Арнольд! — казав він.— Де ви ще зустрінете такого знавця, як мій Арнольд? Таку чесну людину, як мій Арнольд!.. Ви собі не уявляєте, що то за людина, мій Арнольд! О мій Арнольд!.."

Та не тільки брат — усі в місті носилися із цим Арнольдом. Арнольд з Підвірок був певною мірою героєм у місті. По-перше, він хоча людина вже немолода, а ще парубок чи, може, вдівець або розлучений, в усякому разі, нежонатий. А нежонатий єврей — це дивина. Крім того, він нотаріус. Єврей-нотаріус це вже зовсім дивина! Ви багато бачили у нас євреїв-нотаріусів? Він, власне, поки що не нотаріус, але буде ним, бо вчиться на нотаріуса. Він учиться вже давно, йому залишилося тільки скласти "екза-мент", тоді він одразу стане нотаріусом. Хіба що не складе "екзамента". "Та чом не складе? Він обов'язково складе "екзамент",— каже Биньйомин-Калмен.— Щодо цього не може бути ніякого сумніву. Це ж Арнольд!.."

Що таке нотаріус, знають усі, і Шолом теж. У Переяславі є нотаріус, неєврей, на прізвище Новов, нотаріус Новов. Але що таке "скласти екзамент",— цього Шолом не знає. Що саме той має скласти, куди скласти і як складають цей "екзамент" — то такі речі, про які частенько чуєш і навіть сам говориш, але зрозуміти їх не можеш. От, скажімо, про Арнольда з Підвірок кажуть, ніби він пише в газети, і все місто, євреї й неєвреї, бояться, щоб він не описав їх у "Киевлянине" *. По-перше, Шолом не розуміє, чого люди так бояться. По-друге, хто такий цей "Киевлянин"? Але він проказує за іншими, що всі тремтять перед Арнольдом, гірш ніж смерті бояться його язика й пера. Утаїтися від нього неможливо, а щоб відкупитися — грошей не вистачить. "Вони догуляються! — казав Биньйомин-Калмен з усмішечкою.— Мій Арнольд не хоче тільки руки паскудити, а то б він їх усіх описав з голови до ніг у "Киевлянине", нікого б не пошанував. Ви не знаєте мого Арнольда!.."

Найцікавіше те — і це дуже характерно,— що Арнольд та його брат Биньйомин-Калмен, живучи на Підвірках під одним дахом, були багато років у сварці. Проте вони ладні

головою накласти один за одного!.. "Мій Арнольд!..", "Мій Биньйомин-Калмен!.." Ніхто ніколи не бачив ні на Підвірках, ні в місті обох братів разом, не чув, щоб вони коли перемовилися словом. Брати навіть не сиділи ніколи за одним столом. Арнольд мав у братовому будинку одну кімнатку, повну різних книжок аж до самої стелі, і жив собі самотньо, як анахорет. Дивні брати! Дивна людина оцей Арнольд! Саме він і був частий гість у Нохема Рабиновича. Але його візити не були схожі на візити інших просвітителів. Він звичайно приходив не для того, щоб потеревенити, поплескати язиком, а з якою-небудь книжкою, якої ніхто ще не бачив, або з газетою "Киевлянин", або з усілякими претензіями до міста та його верховодів. Шолом поважав Арнольда більш, ніж усіх інших відвідувачів. Він не відступав од Арнольда ані на крок, дивився йому просто в рота, жадібно ловив кожне його слово. Оце той Арнольд, що складе "екзамент" і стане нотаріусом? Оце той Арнольд, що може написати в "Киевлянине", але не хоче паскудити рук? Але чому паскудиш руки, коли пишеш у "Киевлянине"?.. Шолом не спускав очей з нього. Цей Арнольд йому подобався — дуже симпатична, приємна людина. Невисокий на зріст, худорлявий, але міцний, наче з сталі вилитий. Його рудувата борідка досить помітно підстрижена, пейсів і сліду нема, піджачок коротенький, у руках тонкий ціпочок, а язичок гострий, мов та бритва! Вогонь, та ц годі! Він кидає хулу на бога й на месію! Глузує з хасидів, стирає на порох фанатиків. "Тре бути чесним, на біса мені їхня побожність! Нам не потрібна ваша побожність, краще будьте чесні!"—і його різкий, ущипливий сміх лунав на всю хату.

Шолома дивує, як цей Арнольд наважується так говорити, вимовляти такі слова. Певно, йому можна, Арнольду з Підвірок, мабуть, дозволено говорити все, бо його звуть Арнольд і він нотаріус, тобто буде нотаріусом.

Часом дядько Пиня теж буває при цих розмовах і чує, як Арнольд прорікає свої істини. Слухаючи його, дядько Пиня заливається сміхом і каже: "Ох, Арнольде, Арнольде!" Це, мабуть, має означати: "Як земля носить на собі такого нечестивця, як ти?" Проте навіть дядько Пиня теж шанував Арнольда за його чесність! Своєю чесністю Арнольд славився на все місто. На чесності він схибнувся! Людина, яка нікого не боїться, кожному одверто каже прикру правду, а головне — безцеремонно глузує з багатіїв, чхає на гроші! Скажіть самі, як не поважати таку людину? Але Арнольд не поважав нікого. Скажімо, про дядька Пиню він був не дуже високої думки. Дядько Пиня таки людина солідна, і борода в нього солідна, але Арнольд його не дуже шанував. Він далеко більше шанував його брата Нохема, тому, казав Арнольд, що Нохем Рабинович щира людина і не фанатичний хасид. Йому можна сказати все, що думаєш, і не тільки про праведників, а й про самого пророка Мойсея. Шолом чув на власні вуха, як Арнольд з Підвірок сказав батькові, що він не вірить у вихід євреїв з Єгипту! Це — легенда, казав він, уся ця історія — легенда. Шолом вирішив, що слово "легенда" походить від єврейського слова "лігн", що означає "брехня". Легенда, мабуть,— маленька брехня. Ще добре, що не велика брехня!.. Ось послухайте цікаву історію. Якось прибіг Арнольд з товстенною книжкою. "Подивіться,— каже,— що Дрепер пише про вашого Маймоніда! Маймонід тринадцять років служив двірським лікарем у турецького султана й заради цього вступив у мусульманську віру. Тринадцять років був турком! Ваш Маймонід, ваш "Проводир заблудлих" *. Що ви тепер скажете?.."

Щастя, що дядько Пиня не чув цього! Страшно подумати, що було б, якби це почув дядько Пиня!..

Шоломів батько, певно, похвалився перед оцим Арнольдом писаннями свого сина й попросив у нього поради, що робити з хлопчиком, як вивести його в люди.