Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

«Інспектор»: скільки ще століть люди застосовуватимуть цей давно застарілий термін? Але тепер не на часі розпочинати дискусію.

— Так, його доручено мені, — відповів Каздан.

— Чим я можу допомогти вам?

— Я збираю інформацію про Ґетца. Намагаюся з’ясувати, яким він був.

Отець змалював стандартний портрет органіста. Зразковий іммігрант, закоханий у музику. Йому був невластивий дух суперечності. Каздан поставив провокаційне запитання:

— А ви знали, що він був гомосексуалом?

— Я, власне, здогадувався.

— І вас це не бентежило?

— А чому воно мало мене бентежити? Бачу, ви не дуже… відкриті духом, інспекторе.

— На вашу думку, Ґетц міг жити прихованим життям?

— Що було пов’язане з його гомосексуальністю? Ви про це запитуєте?

— Або з чимось іншим. Збоченими вподобаннями, певною ненормальністю поведінки…

Каздан сподівався одержати ухильну відповідь — адже він умисне поставив надто пряме запитання. Проте відповіддю була мовчанка. Священик, схоже, поринув у роздуми.

— Ви щось таке помітили? — наполягав вірменин.

— Це, власне, не зовсім те…

— Що ви хотіли мені сказати?

— Можливо, це події зовсім не пов’язані… Але ми мали проблему.

— Яку?

— У нас зник один із хористів.

— Малий хлопчик?

— Так, малий хлопчик. Два роки тому.

— І що сталося?

— Один із хлопчиків хору пропав, от і все. Цілком несподівано. Не залишивши ніякого сліду. Спочатку думали, що втік. Розслідування показало, що він зібрав свої речі. Але характер того хлопчика не давав підстав припустити… що він може наважитися… на такий вчинок.

— Зачекайте. Я припаркую машину.

Каздан проїхав під надземним метро, по бульвару Шапель. Поставив машину в затінку залізних конструкцій, заглушив машину й дістав записника.

— Ім’я та прізвище зниклого хлопчика? — запитав він, відсапуючись і скидаючи капелюха.

— Танґі Візель.

— Він був єврей?

— Ні. Католик. Можливо, він мав єврейське походження, не знаю. Його прізвище пишеться через «У».

— Скільки йому було років?

— Ви говорите в минулому, — сердито відказав співрозмовник. — Але ми не маємо підстав вважати, що хлопчик мертвий.

— Скільки йому було років, коли це сталося?

— Одинадцять.

— За яких обставин він зник?

— Після репетиції. Він покинув парафію, як і інші діти, у вівторок, о шостій вечора. Але додому так і не повернувся.

— Уточніть, коли саме він зник?

— На початку шкільного року. У жовтні 2004-го.

— Розслідування було?

— Звичайно. Але воно нічого не дало.

— Ви пам’ятаєте назву поліційної бригади, яка розслідувала ту справу?

— Ні.

— А прізвище слідчого?

— Ні.

— Бригада захисту малолітніх: ця назва вам нічого не говорить?

— Ні.

— Чому ви розповіли мені про цю подію? Вільгельм Ґетц був запідозрений?

— Звичайно ні! Що ви маєте на увазі?

— Його допитали?

— Нас усіх допитали.

Коротка мовчанка. Каздан відчув, що наближається до відкриття.

— Панотче, якщо вам щось відомо, то саме тепер ви повинні розповісти.

— Мені більше нічого вам сказати. Вільгельм просто був останнім, хто міг бачити Танґі того вечора.

Священик замовк. Вірменин провадив:

— Він міг бачити його останнім тому, що диригував хором?

— Не тільки тому. Коли Вільгельм закінчував репетицію, він теж покидав парафію. Тож міг певний час іти разом із кимось зі своїх учнів. Поліціянти запитали його, чи він супроводжував того дня Танґі…

— І що він відповів?

— Вільгельм Ґетц дав негативну відповідь. Вони пішли різними дорогами.

— Назвіть адресу хлопчика.

— Це важливо для вашого розслідування?

— Усе важливо.

— Родина Візель живе в чотирнадцятому окрузі. Будинок 56, вулиця Буляр, неподалік від вулиці Даґер.

Каздан записав адресу й запитав:

— Це все, що ви можете розповісти мені про Ґетца?

— Так. І хочу ще раз наголосити, що він ніколи не був підозрюваним у справі родини Візель. Я шкодую, що заговорив із вами про це.

— Не шкодуйте. Я все добре зрозумів. Приїду зустрітися з вами завтра.

— Навіщо?

Каздан мало не відповів: «Щоб прочитати у твоїх очах те, чого ти не сказав мені», але задовольнився тим, що промовив:

— Проста формальність.

Коли детектив поклав слухавку, тремтіння пробігло по його тілу. Між зникненням того хлопчика і смертю Ґетца міг існувати зв’язок.

Сховавши записника, Каздан надів капелюха, потім якусь мить дивився на високі арочні конструкції наземного метро. Він думав про відкриття Мендеса. Про підозру, що Ґетц був збоченцем. І ось тепер зникнення хлопчика… Каздан запитував себе, чи справді Ґетц був такий невинний, яким намагався виставити його священик тієї церкви… Детектив докладав зусиль, щоб не пов’язувати між собою три терміни: гомосексуал-збоченець-педофіл. А що як Волокін має рацію?

Каздан замислився. Сама техніка вбивства суперечила гіпотезі, що вбивцею був хлопчик. Застосовано гострий предмет. Невідомий сплав. Та частина тіла, куди було завдано удар, — барабанні перетинки. Усе це не вкладалось у версію помсти хлопчика. Каздан увімкнув швидкість і виїхав на бульвар Рошешуар.