Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

— Нічого… Сказав також… Чорт, знову звук тягне. На цих безглуздих островах плеєр погано заряджається, немов від електричних ламп, а не від сонця.

Я насторожився.

— Тут чуже сонце, Ігоре.

- Я розумію. І все одно прикро.

Зі східного мосту прийшли Ігорьок і Януш. У Януша вигляд був задоволений, у Ігорка — нудний — вірна ознака того, що день минув без сутичок. Швидко глянувши на мене, Ігорько відвів очі. Іноді у мене виникало мерзенне почуття, що він знає, як я вистежив його вночі у підвалі.

— У нас новенький, — сказав Кріс.

Януш нерішуче посміхнувся. Ретельно вимовляючи слова, запитав:

- Ти звідки потрапив?

Він був дуже мовчазний, Януше. А в розмові завжди намагався говорити абсолютно правильно, хоч у нього не надто виходило.

— Він англієць, — втрутився Ігор.

- Австралієць, - поправив я.

— А яка різниця… — махнув рукою Меломан. — Головне, що знає лише англійську.

— Потрапи ти на вісімнадцятий, — беззлобно сказав Кріс, — теж знав би англійську. А про тебе говорили б: "Він турок".

На західному мосту з'явилися три маленькі фігурки.

— Нарешті, — із задоволенням сказав Кріс. - Хороший день.

Увечері я переконався, що поява Інги приголомшила всіх значно більше, ніж поява Тома. Можливо тому, що перебіжчики на островах значно більша рідкість, ніж звичайне «сфотографоване» поповнення. А може й не через це…

Після вечері ніхто не поспішав розходитись. Кріс коротко переказав нам останні новини із Землі, те, що знав Том: «Світової війни немає, США вивели війська з якоїсь країни, з якої Том не пам'ятає, а в СРСР триває перебудова». Більше нічого про нашу країну Том не знав, а новини з життя міста Джералдтон нас не дуже цікавили. Кріс продовжував розмовляти з Томом, Януш лежав на дивані, дивлячись у стелю, а інші поступово збиралися навколо Інги.

Вона сиділа біля каміна, навпроти неї верхи на стільці влаштувався Тимур. Інга щось із посмішкою розповідала, хлопці, мов заворожені, слухали. Якийсь час я залишався осторонь, потім не витримав і підійшов ближче.

— …а Гарік, він такий худий, носатий, ну — кавказець, казав, що краще битиметься один проти двох, ніж проти того хлопця, який фехтує двома мечами…

Обличчя Тимура було розгублено-задоволене, вуха горіли. Я постояв, слухаючи Інгу, потім недбало промовив:

- Інго, ти зовсім Тимура заговорила. Я добре, з семи років тебе слухаю. А хлопці з незвички і можуть повірити.

Настала тиша. Тимур глянув на мене, потім посміхнувся і витріщився на вогонь. Інга з викликом обернулася до мене. Меломан похитав головою і ввімкнув свій плеєр на повну потужність, Кріс ступив до мене. І лише Ілля із захопленням запитав:

— То ви знайомі, так? А чого раніше не казали?

Я закусив губу. Глянув убік, шукаючи Ігорка. І побачив, що він вислизає у відчинені двері.

— Кріс… — видихнув я. - Ігорьок.

Кріс сіпнувся, наче його вдарили. Сповільнив невловиму частку секунди. І закричав:

- Тім, Тільки! Взяти Мальку!

Ми кинулися до дверей одночасно. Але першим, випередивши мене й Тимура, в коридор вискочив Толик.