Читати книгу - "Лицарі сорока островів, Сергій Лук'яненко"

3. НІЧ ВІДКРИТТІВ І РАНОК РІШЕНЬ

Ігорка наздогнали, коли він відмирав двері, що вели у підвал. Толик схопив його за плече, смикнув, розвертаючи до себе, коротко випалив:

— Стій… Куди біжиш…

Тьмяно, червонуватим полум'ям факел, що горів наприкінці коридору, огортав їх неясною напівтемрявою. Ігорець глянув на Толика чужими, нерухомими очима і тихо промовив:

— Я не можу йти, куди мені потрібно?

— Та все ти можеш, тільки чого тікати? Чув, Кріс попросив зачекати? І що тобі тут здалося?

- Зараз поясню…

Ігорець різко, коліном, ударив Толика вниз живота. Той скорчився, відступаючи на крок, видавив:

— Ти що, здурів?

Ігорець уже відчинив двері, кинувся вниз і полетів на підлогу, збиту ударом Толика. Все ще морщачись від болю, Толик трохи винен сказав:

— Сам напросився, Малек. Своїх так…

Удар у відповідь відкинув його до стіни. Ігорець знову кинувся до дверей і натрапив на Тимура.

— А тебе просили стояти на місці, — байдужим, нудним голосом сказав Тимур.

Зацьковано обернувшись, Ігорець побачив Кріса, що підбігає. Сходами збігали інші.

— Тім, пусти…

- Ні.

Зірвавши з пояса кинджал, Ігорець вдарив Тимура.

Коли наспіли хлопці, все вже скінчилося. Ігорець лежав на підлозі, розкинувши руки, наче притиснутий невидимим, страшно важким тягарем. Підтримуваний Толиком Тимур стояв поруч, обмацуючи правий бік. На прорваній футболці проступала маленька червона пляма.

— Тим, тримайся... — Кріс підхопив його під руку. Тепер вони з Толиком тримали Тимура з обох боків. - Іти можеш?

Рита, що наспіла, здавлено скрикнула. Від ран у печінку вмирали часто. І мазь не завжди допомагала…

— Та все гаразд… — Тимур, з видимим зусиллям, усміхнувся. — Подряпина… Кинжал дерев'яним залишився. Бив на смерть, а захотіти моєї смерті не зміг.

Кріс недовірливо оглянув ранку. Похитав головою.

— Пощастило… А що… з цим?

— Хвилин за двадцять оклемається.

- Ясно.

Присівши біля Ігорка, Кріс швидко та вміло зв'язав йому руки ременем. Таня, що притискалася до Ріти, тихо заплакала. Ілля розкрив рота, збираючись щось запитати, та так і не наважився.

— Тягніть його до Зали.

Закінчивши свою роботу, Кріс гидливо обтрусив руки. Толик мовчки кинув Ігорка на плечі, поніс, зігнувшись. Сержан, не витримавши, схопив Кріса за рукав, закричав:

- Та що відбувається? Навіщо ми за ним гналися? Чому бійка? Пояснюй, командире! Ти наказував наздогнати Ігорка!

Кріс пошукав очима мене, кивнув:

- Говори. Ти, здається, знаєш більше за мене.

Настала тиша. Я облизав пересохлі губи.

— Ну, якщо коротко… Він шпигун.