Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Я хутко пішла до ванної кімнати, аби заспокоїти шалений стукіт свого серця. Початок літа видався дуже спекотним, тому я збираю волосся у дульку і вмиваюся холодною водою.

Чому Даніель постійно змушує мене так почуватися? 

За декілька хвилин повертаюся до кухні, де хлопець уже відносить нарізані фрукти та овочі надвір. Він жестом кличе мене за ним і я, не поспішаючи, йду. Дівчата сидять за столом, Адам та Ноєль дуркують, а Маркус смажить м‘ясо. Даніель кладе все на стіл і повертається до мене.

— Все гаразд?

Підіймаю на нього погляд, а потім знову хутко кидаю свій погляд в бік хлопців, які зняли футболки. Для мене це досить незвично, тому що я зазвичай не бачу напівоголених чоловіків, не враховуючи мого старшого брата, який любить позасмагати на сонечку, коли ми їдемо на природу.

— Агов, бовдури, — звернувся до них Даніель, прослідкувавши за моїм поглядом. — Вдягніться. Тут вам не вдома ходити. На вас люди дивляться.

— Ден, не будь таким серйозним, — каже йому Маркус. — Вони просто відпочивають.

— Але ж…

— Все гаразд, Даніель, — тихо кажу я.

Він знову дивиться на мене, згори донизу, і стурбовано зазирає в мої очі.

— Впевнена? — запитує.

— Так.

— Агов, Амеліє! — кричить Карін, йдучи з Ерікою до будинку. — Ми в басейн. Ти з нами?

— На жаль, ні, — відповідаю я. — Я не взяла з собою купальника.

— Даніель, ти що, не казав їй, що тут є басейн? — хмуро запитує Карін.

— Помилився. З ким не буває, — посміхається Даніель.

— Ходімо, Амеліє, я тобі щось підберу зі свого гардеробу.

Карін хапає мене за руку перш ніж я встигаю хоч щось сказати. Даніель посміхнувся і пішов до Маркуса, залишивши мене у «надійних», як він напевно думав, руках.

— Ми підберемо тобі щось таке, щоб у Даніеля відпали очі, — посміхається Карін, коли ми заходимо до їхньої з Адамом спальні.

Я всілася на ліжко, доки Карін перебирала свої купальники. Вона кинула в мене білий та червоний купальники, наказавши приміряти їх.

Ліниво піднявшись з ліжка, прямую до ванної кімнати і вдягаю перший, білий. Це був купальник «Монокіні», ліф та плавки якого з‘єднувалися на животі тонкою смужкою тканини. До нього ще була біла, майже прозора, накидка до колін, яка мене ще більше непокоїла, ніж сам купальник, тому я її не вдягнула.

— Ну що, підійшло? — кричить Карін з кімнати.

Я йду до неї, прикриваючи схрещеними руками тіло, наче я зовсім оголена. Швидко заходжу до кімнати, де ще крім Карін сиділа Еріка, і дівчата одразу ж дивляться на мене.

— Це неперевершено! — у Карін засяяли очі. — У Даніеля не тільки очі випадуть, а ще й щелепа впаде до підлоги!

— Ти просто Богиня в цьому купальнику, — посміхається Еріка.

— Мені здається, він надто відкритий.

— Амеліє, це купальник, а не одяг для монашок. Звичайно, що він має бути відкритим, — відповідає Еріка.

— Забирай його собі! — каже Карін. — Мені він все одно не пасує до кольору волосся.

— Я не можу взяти його. Це навіть не мій стиль, — розгублено кажу я.

— Амеліє, повір мені, що цей купальник ніби створений для тебе, — додає Еріка. — Біжи приміряти другий.

Повертаюся до ванної кімнати, де замінюю білий купальник червоним. «Пландж» — наче так він називався. Цей купальник був більш закритим, але тут було присутнє занадто глибоке декольте.

— Мені здається, що воно ще гірше… — кажу я, трішки соромлячись.

Дівчата посміхнулися, переглянулися між собою і навіть не дозволили віддавати купальники. Я переодягнулася у білий, який був більш кращий, на мій погляд, аніж червоний і зверху вдягнула ту ж саму білу сукню.

Карін та Еріка теж вдягнули купальники під одяг і ми повернулися до хлопців, які вже сиділи за столом.

— Сідай біля мене, — прошепотів Даніель, дивлячись на мене.

Я кивнула йому і підійшла до хлопця. Зручно вмостившись поруч з ним, я хотіла взяти собі шматочок стейка, але Даніель мене випередив і поклав шматок собі та мені. А ще він взяв овочів та фруктів.

— Нащо ти мені це все поклав? — запитую.

— За 5 хвилин стіл буде порожнім. От побачиш, — посміхнувся Філц.

Даніель, на диво, мав рацію. Їжу так швидко розібрали, що я і не помітила. Після вечері ми допомогли хлопцям прибрати все і пішли всією компанією до басейну. Хлопці на перегони стрибнули у воду перші, доки дівчата знімали одяг, залишаючись тільки в купальниках, а я пила холодну воду. Надворі було дуже спекотно, тому вода була наче спасінням.

— Амеліє, давай до нас! — кричить Маркус.

— Хвилинку, — кажу я і починаю знімати сукню.

Погляд Даніеля зупиняється на мені, коли я залишаюся в одному купальнику. Невже і справді він був занадто відкритим? Хлопець затамовує подих, глибоко вдихаючи, і згодом відвертається, щось кажучи друзям. Я дійсно йому не сподобалася?

Хапаю сукню, кажучи дівчатам, що передумала лізти у воду, і повертаюся до будинку. До біса цей відпочинок.

— Куди зібралася? — чую голос Даніеля, який десь позаду мене.

Він хапає мене за талію, бере на руки і несе до води, залишаючи мою сукню десь на шезлонгах.

— Що ти робиш?! Відпусти мене! — кричу йому, поки інші сміються.

— Затримай дихання.

— Що?!

Даніель стрибає в басейн, тримаючи мене на руках, під мої верески та свисти хлопців. У воді він відпускає мене і ми майже одночасно виринаємо. Філц підхоплює сміх своїх друзів, доки я намагаюся віддихатися.

— Все добре? — запитує в мене, підпливаючи.

— Ні! Ти мало не втопив мене!

— Годі тобі, Амеліє. Я ж просто грався, — посміхається хлопець.

Я починаю бризкати в нього водою, продовжуючи його «гру». До нас приєднуються й інші, бризкаючи один в одного.
 

Даніель

Минуло вже далеко за північ, коли надворі почалася гроза. Я прокинувся він сильного грому та крику із кімнати неподалік. Піднявшись з ліжка, я хутко вдягнув спортивні штани і вийшов у коридор, де вже стояв сонний Маркус.