Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

1 631
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 261
Перейти на сторінку:

— Ага. То він програміст. Я читала, що це одна з найбільш високооплачуваних професій. Тепер зрозуміло.

— Зрозуміло? Ти про що?

— Та то я так подумала… Продовжуй.

— По дорозі проїхали аварію. Там були загиблі... Потім Артур привіз нас до станції метро Житомирська. Відчинив дверцята, подав руку. Така дрібничка, але мені було дуже приємно. Його рука була така тверда і сильна… Запитав, чи мене не захитало…

— Тверда рука? — Жанна хмикнула.— Та в нього, мабуть, і в штанях твердо було.

— Я… Я не знаю… — щоки Злати спалахнули рум'янцем.

— То ви постояли, потримались за руки, і потім ти поїхала додому?

— Ні, — Злата усміхнулася. — Як виявилось, автобус щойно пішов і до наступного було півтори години. Таня і її брат підійшли до нас з бабусею і якимось дивом вмовили її піти перекусити. Так ми опинилися в Макдональдзі. Їли, пили, розмовляли. Переважно говорила Таня. Артур сидів навпроти мене, і… він так дивився на мене…

— Їв тебе очима?

— Ні. В його погляді було стільки ніжності і тепла…

— Чоловіки постійно думають про секс. Яке тепло? Яка ніжність? Він там подумки вже віддер тебе, як зміг! Ти занадто ідеалізуєш його. Всі чоловіки однакові. І цей Артур не виключення. Так, можливо, він гарніший і розумніший, ніж більшість, але мозковий центр у нього в районі ширінки, повір мені.

— Ну не знаю...

— А що потім?

— Потім ми з Тетяною сходили в туалет, а коли поверталися, то до нас причепились якісь не зовсім тверезі хлопці, почали нас запрошувати кудись із ними поїхати. Артур прийшов першим і відштовхнув хлопця, котрий мене тримав, потім — брат Тетяни… Ті полізли у бійку, прибігла охорона. Я злякалася, але коли Артур мене обійняв… мені стало так добре і спокійно…

— О, так… Лицар просто…

— А потім він подарував мені орхідею.

— Ту саму, що в тебе вдома?

— Так…

— Ти ж казала, що її тобі подарували за перемогу.

— Ну, так... Артур. Сказав, що вітає мене з перемогою, коли дарував… Знаєш, так дивно… Я пам'ятаю той ранок до найменших дрібниць. Кожне слово, кожен жест. Це був один з найщасливіших днів у моєму житті...

— Злато, не розкисай, що було далі?

— А далі він написав мені свій номер телефону. Попросив маякнути — і він передзвонить. Я сказала, що подзвоню наступного дня, після музичної школи… а наступного дня…

— Ти нікуди вже не могла подзвонити.

Вони якийсь час сиділи мовчки. Тоді Жанна запитала:

— А чому ти не подзвонила йому потім?

— Спочатку боялася… А два роки тому наважилася, попросила мобільний у твого брата.

— І?

— Відповіла його дівчина. Я запитала Євгена, його друга, а вона сказала, що я помилилася номером. Більше я не дзвонила…

— Хтивий кобель…

— Чому одразу так? Просто в нього весь цей час було своє життя… А тепер… Мені навіть страшно думати, що буде тепер.

— Злато, якби ти бачила, як він дивився на мене вчора, то зрозуміла б що цей твій Артур — така ж хтива скотина, як і всі решта чоловіків, і поглянула б на нього з іншого боку. Що б він там тобі не говорив і не обіцяв.

— Він не мій, Жанно.

— Я з ним вчора ввечері говорила…

— Говорила?

— Так, я там вчора зморозила дурницю, що він шикує, завдячуючи крутому татові… А він мені видав, що батько — виконроб на будівництві, а на авто він заробив сам.

— Невже ти досі віриш всьому, що каже Зіна? Після того, як вона співала похвальні оди Матвію, а по його приїзді виявилося, що він ще той кадр?

— Ну, на рахунок Артура вона мало в чому помилилася. Він дійсно дуже гарний і дуже сексуальний. В нього неймовірна енергетика. І він таки розумний. Якби не оці ваші незрозумілі колишні стосунки, то я б із задоволенням з ним закрутила. Але…

— Але?

— Його цікавиш ти. І не зрозуміло: чи ти йому справді подобаєшся, чи він хоче тебе, як ще один трофей. Взагалі, ми якось нескладно вчора поговорили про це...

— Поговорили про що? — Злата завмерла, очікуючи відповіді.

— Про тебе.

— Про мене?...

— Так, про тебе. Я запитала його, чим ти йому цікава? Бо я не вірю, що такий чоловік, як він, може зацікавитись дівчиною з провінції, якщо не має на меті просто трахнути її.

— Ти що, прямо так йому це і сказала? — Злата була вражена втручанням подруги.

— Ну, трохи не так, я сказала, що він хоче збити тобі целку, але по суті — то одне й те саме.

— Жанно!

— Що?

— Навіщо ти з ним говорила про мене?!

— Бо я хочу вберегти тебе від помилки.

— Якої помилки? Про що ти говориш?

— Про те, що ти для нього просто якась ідея фікс. Ти йому сподобалась колись, і він би вже давно тебе трахнув, якби міг, але ти випала з його радарів. А зараз — о везіння! Ти тут! Зараз він тобі мозок запудрить і затягне в ліжко, але я йому не дозволю образити тебе.

1 ... 31 32 33 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"