Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

– Це я вже зрозумів.

– Тож досить. Не дзвони мені більше!

Мілана кидає трубку, а я ще кілька хвилин слухаю відлуння її слів у голові. Добре, отже я – брила каменю та холодний егоїст, а Оля – це турбота та ніжність.

Ніжність та увага.

Хм… завжди думав, що здатний виявляти добрі почуття до близьких. Просто не зустрічав нікого гідного.

Люди навколо мене змінювалися, наче вид з вікна машини. Чи це я ніколи не зупинявся і не підходив до них досить близько, щоб розглянути?

На телефон прилітає повідомлення від Олі. Пробігаю очима. Дуже скромна у неї біографія та нехитрі уподобання. Кидаю погляд на годинник і повертаю до найближчого торгового центру.