Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Я завмерла, боячись вдихнути.  Серце забилось гулко і швидко, а в роті пересохло.  Це вже ні.

 - Гарячка малює дивні образи.  Я дійсно заходила оглянути твою рану, але повір, спорідненості з альвами у мене немає.  Ні каплі.  Це було просто видіння.

 - Ймовірно.  Але в будь-якому разі, мені приємніше вірити в диво і втручання вищих сил.  Упевнений, що без цього не обійшлося, навіть якщо ви стверджуєте, що не маєте до цього ніякого стосунку... Я все одно зобов'язаний цьому альву життям.  А борги звик віддавати.

 - Навіщо ти мені тоді це кажеш?  - старанно зображуючи нерозуміння, запитала я.

 - Просто хочу, щоб ви знали.  Якщо раптом цьму альву знадобитися будь-яка допомога, я готовий її надати.  У міру своїх сил.

І в його очах читалося щось таке, що я просто промовчала у відповідь.  Не заперечувала, не запевняла, що він каже дурниці, просто промовчала.

 - Мілордові пощастило з дружиною, - зауважив він несподівано.  - І дуже сподіваюся, що зовсім скоро він це зрозуміє.

Я теж сподівалася. Поморозуміння між нами не додалося.  Якусь мить мені здавалося, що ось вона - тонка ниточка, яка пов'язує нас, а за мить я дивилася на абсолютно чужого, незнайомого байдужого лорда і не розуміла, як з ним завести бесіду.  І він мені завдання полегшити не намагався.

- Час покаже, - посміхнулася я.

Альберт на це тільки кивнув, подивившись на мене таким довгим задумливим поглядом, що мені стало не по собі.  Але тут же відвернувся і розкланявся, вже звично посміхаючись, жартома і запевняючи мене, що його розшукують всі слуги замку.

 - Уявляю, що буде, якщо знайдуть тебе в моїх покоях, - піднявши брову, пирснула я.

Але не встиг він відповісти на моє зауваження, як двері відчинилися без стуку і на порозі з'явився мій законний чоловік.

Ох! Здається, у нас є можливість перевірити, що саме буде.