Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

В кінці екскурсії ми вийшли до меморіалу загиблих екстів. Вічний Вогонь у руці Прометея, від якого спіраллю розкручується Стежка Пам’яті, заставлена гранітними кубами з іменами загиблих або зниклих без вісти. Якщо гинув корабель, то в списку була й аватара.

Через кожні п’ятдесят метрів уздовж стежки посаджені секвої з Нової Сіу. Вони схожі на земні, тільки трохи вищі, твердіші й довговічніші. А довжина спіралі вже наближається до п’яти кілометрів. І не зупиняється.

Ми вклонилися Вічному Вогню й повернулися. Мені ще треба переодягнутися і треба було вирішити, як за годину офіційно представити Семмі на стадіоні великій кількості людей.

Короткий зв’язок з Головою.

— Познайомилися й подружилися. Безумовно, розумний, знає мову, відгукується на ім’я Семмі. Доброзичливий, прихованих загроз ні я, ні інші не відчули. Наш контакт тривав більше трьох годин і набув розголосу. Я взяв на себе відповідальність відрекомендувати його як старого знайомого і з санкції командира провів для Семмі екскурсію Базою.

Прошу дозволу офіційно представити гостя всьому персоналу Бази і екстам як мого давнього знайомого. За три дні я відлітаю додому на Атту і прошу дозволу взяти Семмі з собою. Голова завжди готовий до будь-якого повороту подій і рішення приймає швидко.

— Дозволяю. Я вже знаю, що ви подружилися. Постарайтеся прояснити людям ситуацію, а то навколо гостя уже з’являється містичний ореол.

Я не перший раз на стадіоні Бази, але такого ще не бачив. Трибуну перенесли до басейну й привезли ще одну. Зібралося близько двох тисяч глядачів з Бази й міста. Ексти і ліцеїсти, як я розумію, були в повному складі. Закінчувалися останні приготування до запливів. Техніка перевірена, доріжки розтягнуті, учасники переодягнені.

У цей час ми увійшли на стадіон і попрямували до суддівського тенту. Йшли поруч, я в екстівскій форменці, і Семмі з високо піднятою головою.

Трибуни зойкнули. Більшість побачило гостя вперше і побачене набагато перевершило всі чутки й розповіді очевидців. Всі бачили слонів, мамонтів та їм подібних. Розмір приблизно той же, але рухи! Легкість і якась невагомість ходи, майже котяча грація!

Я попросив мікрофона.

— Шановні панове! Багато хто мене знає, але не всі. Дозвольте представитися. Мене звати Джон Батт, я екст, з бату F. Ви знаєте, що Галактика велика і світи різноманітні. Не буду розповідати про очевидні речі, а просто представлю вам мого друга Семмі, якого я знаю, здається, мільйон років. Він сміливий, добрий і розумний. Тому прошу вас любити і поважати Семмі з роду Семарглів.

Семмі розкланявся на всі боки. А стадіон аж завив від захвату. Отже, гість узаконений. Ми комфортно розташувалися в першій лінії глядачів і дивилися запливи. Періодично я давав свої пояснення й коментарі.

Між тим, сталося ще одна пригода. Багато хто прийшов з дітьми. І, як буває, одна дівчинка років семи втекла від батьків. Я помітив її вже за п’ять метрів від нас. Стадіон теж завмер. А вона підійшла впритул і засипала нас питаннями:

— Хто це? Ой, який великий собака! А де ви його взяли? А можна його погладити? А як його звати?

Мабуть, мою промову вона проспала. Треба повторити.

— Як тебе звати?

— Ольга. Можна просто Оля.

— Олю! Мене звати дядько Джон, а це мій друг, його звуть Семмі і він здалеку. Зараз ми просто дивимося, як ви живете і як поводяться діти.

— Дядьку Джоне, а все-таки можна його погладити?

Я не знав, що відповісти семирічній ясноокій дівчинці і глянув на Семмі. Замість відповіді той ліг і поклав голову на лапи, а я потилицею відчув погляди снайперів.

Аж тут примчала Оліна мама, молода вчителька Марта, подивилася, трохи повагалася, підійшла до гостя і обережно погладила біля вуха. Потім обернулася й покликала дівчинку. Та присіла й погладила лапу Семмі, а потім подивилася йому в очі й оголосила, що він хороший.

Я не думав, що тут було стільки дітей і що вони так швидко збіжаться. І відразу закричать, що вони хочуть теж. Утворилася купа мала. Хтось просто гладив, а хтось уже залазив на спину. Прибігли батьки й разом нам вдалося заспокоїти маленький народ. Змагання тривали.

— Семмі, ти молодець. Діти тебе не втомили?

Він заперечливо хитнув головою. Видно було, що ця подія йому до душі. Так, друже, тепер треба зрозуміти, хто ти. Інтуїція підказувала, що ніякої загрози немає, логіка погоджувалася, але хотіла знати більше.

— Семмі, за три дні я відлітаю додому. Мій будинок в світі Атта, ось тут.

Я розгорнув з комунікатора картинку і показав Ключ і Атту.

— Запрошую тебе до себе в гості. Полетиш?

Семмі кивнув.

— Тобі, напевно, потрібно владнати свої справи. Чекаю тебе тут за два дні.

Увечері він зник, а я домовився з командиром і взяв невелику вантажівку з головним приводом, мовчазним вусатим пілотом Гришею і аватарою на ім’я Чингіз.

Семмі з’явився вчасно, ми завантажили катер і полетіли. Грейс спочатку не зрозуміла, чому я беру для польоту додому «якесь іржаве корито». Потім заспокоїлася, коли познайомилася з Семмі і поспілкувалася з Чінгізом. З цими клопотами мало не забув подзвонити Лі й попередити, що лечу відразу на Атту.

Семмі на Атті

Грейс залишилася на орбіті, а мій модуль акуратно опустився метрів за сто від будинку на невеликий майданчик, розрахований на три-чотири планетарні глайдери. Рейс був не нудний. Чингіз виглядав доброзичливим літнім сміхотливим монголом, у теплому халаті, чоботях і шапці, з батогом за поясом. Він постійно бурчав, що возити йому доводилося багато і всякого, але пса-переростка він ще не возив. І що йому треба буде ставати на позаплановий ремонт, а скільки це буде коштувати, одному Господу відомо. Але ніхто не ображався, а Гриша тільки посміювався. Виявилося, що Грейс вперше літала пасажиром. Підозрюю, що їй не сподобалося, але від спілкування з Чингізом була в захваті. Я попередив Яну, що прилечу з гостем. З яким, не сказав.

Відразу побачив колонію ньюфів у повному складі, що мчала до нас. Вони налетіли і ледь не повалили мене від захвату. З усіма привітався, кожного попестив.

— Виходь, Семмі.

Пандус затремтів — і з’явився Семмі. Собаки спочатку отетеріли, а потім повторилася вже відома сцена. Явне