Читати книгу - "Екст, Геннадій Обушній"

— Здрастуй, Яно, я вдома! І зі мною обіцяний гість.

— Вітаю, Джо! Як долетіли?

— Дякуючи Чингізу, не нудно. Яно, познайомся з Семмі.

На терасу випливла аватара Яни. Сьогодні вона була в пишній вечірній сукні кольору заходу, в тон шерсті Семмі.

— Яно, це Семмі, мій друг. Семмі, це Яна, господиня і душа цього дому.

Обидва розкланялися.

— Яно, Семмі все розуміє, але говорити поки що не може. Однак спілкуванню це не заважає.

Ми пройдемося трохи, я покажу гостю наші володіння.

Розмова мала бути непростою.

— Семмі, ти знаєш наші мови. Чи ж добре?

Ствердно кивнув.

— А читати можеш?

Знову кивнув.

— А говорити?

Мотнув головою.

— Чому? Не дозволяє будова горла?

Ствердно, але із затримкою.

— Можливо, просто немає необхідності говорити?

Відразу ствердно.

— Можливо, ти телепат?

«Так» — пролунало в мозку.

— Хм, значить, я не можу приховати деякі свої думки?

«Джо, я ніколи не буду слухати твій мозок без дозволу.

Повір мені. Винятком буде лише твоє пряме звернення».

— Добре. Тепер друге питання. Що ти їси?

«Будь-яку білкову їжу. Однак можу не їсти роками. Відповідно, можу роками не виділяти екскрементів. Мій метаболізм дуже своєрідний. Так що, Джо, не турбуйся про моє харчування».

— А що сказати Яні? Вона ображається, якщо хтось не їсть її страви.

«Угу.... Тоді нехай один раз в день варить кілограмів десять рису з яблуками. Я з’їм».

На тому й зупинилися. Все-таки дуже добре мати можливість мовчки запитати. Ми сиділи втрьох на терасі й дивилися на вечірнє сонце, що заходило за недалекі гори. Я розповідав Яні й Семмі про останній рейд, у межах допустимого. Про те, що траса на Секстант практично готова. Майже пряма, не рахуючи двох вигинів через блукаючі одинокі зірки. Яна несподівано розповіла дещо про себе. Ми практично ніколи не розмовляли про її минуле космічне життя, і ось вона сама заговорила. Не знаю чому. Розповіла про деякі рейди, про бачену нею гарну молоду планету, прекрасну, але дику, абсолютно не готову до колонізації.

Коли вона описала літаючу м’ясоїдну тварюку, я відчув, як Семмі внутрішньо напружився.

«Ти там бував, Семмі?»

«Так, давно. Це Знахідка. Потім розповім».

Одного дня я запитав:

— Семмі, чому саме я? На базі були тисячі інших людей.

«Хороше питання. Пояснювати можна роками. Якщо коротко, то за ментальністю і мисленням ти дуже схожий на одного мого друга-гуманоїда. Такі, як ти і він, рідко зустрічаються у ваших расах».

— У тебе багато друзів серед гуманоїдів?

«Двоє: ти і він».

Коротка відповідь передбачає бажання припинити обговорення теми. Я не наполягав.

Два тижні пролетіли як один день. Вдалося зберегти інкогніто Семмі, тому особливо ніхто нас не турбував. Онуки цього разу не змогли прилетіти.

Настав час пролетіти по світах Федерації. Цього разу треба було ще й вирішити одну проблему, знайти кандидатів для будівництва першої станції Секстант Роуд. Але що робити з Семмі?

— Мені треба летіти, друже. Повернуся за місяць. Що думаєш робити?

«Джо, якщо можна, я зачекаю тебе тут».

— Добре. Яно, Семмі залишиться у нас, доки я не повернуся. Спілкуйтеся, розважайтеся. Треба, щоб про Семмі поменше знали. Тому нікого не приймай і не пускай на територію. Знайди місце для Семмі на випадок, якщо все ж з’являться сторонні. Онукам скажеш, що мене вже не буде. Якщо все ж хтось із наших прилетить, розберемося. Викликай по прямому зв’язку.

— Семмі, а що потім? Відвезти тебе на базу і залишити?

«Візьми мене з собою в рейд».

— Як? Ти бачив мій катер?

«Бачив. Потрібна невелика переробка — розширити пару коридорів, трохи змінити один вантажний відсік і рубку. Я знаю, як зробити. Головне добитися дозволу командування і згоди Грейс, як я розумію».

— Маєш досвід, Семмі?

«Угу».

Тинялися по Федерації ми з Грейс недовго, двадцять днів. Подивилися три світи, де ще не бували. Набралися вражень. Але головне — знайшли прекрасну команду для будівництва опорної бази Секстанта. По дорозі багато про що говорили. Головна тема — Семмі. Грейс усе допитувалася, звідки він взявся і коли ми познайомилися. Я ухилявся, як міг, від прямих відповідей. Але, врешті-решт, зізнався і розповів все як було.

— До речі, Грейс, а як він тобі?

— Виключно цікавий суб’єкт. Дуже симпатичний.

— Грейс, він проситься до нас на борт, в команду.

Довга тиша.

— Як у нього з природними потребами?

— Поки не знаю точно, але по півроку йому нічого не треба.

Знову тиша.

— Джо, я все порахувала. Дивись.

В повітрі засяяла голограма каркаса катера.

— Треба прибрати перегородки тут, тут і тут. А тут і тут перенести. Вантажний відсік № 2 очистити. Все одно порожній. Рубку модернізуємо ось так. Загалом, роботи днів на три. Головне добийся дозволу.

— Значить, ти згодна?

— Питаєш.

Я поговорив з Головою та отримав дозвіл діяти на свій розсуд, але без будь-яких посилань на Комітет.

У домовлений день прилетів Чингіз і забрав усіх на Базу. Ми з Семмі пішли вниз, а Грейс залишилася на орбіті, де технічні служби неохоче погодили, а потім і виконали перебудову корпусу.

Оновлений катер прийняв нас із Семмі на борт. Таким чином у Дивізіоні з’явився доволі незвичайний екіпаж.

Розділ 5. Шлях на М31

На Секстант і далі

Шлях на Секстант був практично прокладений. Залишилася невелика ділянка, яку я пройду в наступному рейді. Академія астрономії перед кожним рейсом давала мені карту розподілу зірок на черговій ділянці. Інформація надавалася досить точна, якщо згадати, що вона відстає за часом на сотні й тисячі років.

Щоб отримати ці дані, астрономам довелося зв’язати три обсерваторії в сусідніх світах за схемою інтерферометра. Тривалі вимірювання і геть не швидка обробка результатів. Спочатку академія не встигала давати карти. Потім мої рейси стали довшими, а астрономи стали працювати швидше.

Коли Комітет зобов’язав Академію сконцентрувати зусилля на вузькому й неперспективному з точки зору науки напрямку, було багато галасу про те, що людей та інструментів не вистачає навіть на основні напрямки: південне і Вірго. Закінчилося тим, що Голова жорстко припинив дискусію. Але бурчали доти, поки я не поклав на стіл директору