Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Магічний госпіталь, як виявилося, знаходився недалеко від Садів. Грандіозна п’ятиповерхова будівля з фігурними баштами, побудована з зеленого каменю – Критію. Він відомий тим, що прискорює одужання й позитивно впливає на настрій пацієнтів.

Меггі займала окрему палату, вікна якої виходили на Сади. Вона й до того була тендітною, проте, зараз на чистому білому ліжку, здавалася зовсім крихітною. Руде волосся скуйовджене, хоча й заплетене у дві косички.

Побачивши нас дівчинка зраділа.

– О, Еллі, Марто, Флоро, ви тут! Як добре, що ви прийшли! Я тут лежу сама, приходять тільки цілительки, а вони страшенно нудні! – вона посміхнулася.

– Привіт, Меггі! – відповіли хором.

– А ми принесли тобі солоденького! – Марта розклала фрукти та тістечка на столі.

– І книгу. – Флора показала Меггі чудову книжку казок, з рухомими малюнками.

Дівчинка взяла книгу й з цікавістю перегорнула кілька сторінок.

– Ого, в мене такої книжки ще не було, обов'язково прочитаю.

– Як ти Меггі? – спитала я.

– Зараз мені вже краще. До того цілителька Фібі  дуже за мене переживала, однак, вчора перевіряла мій стан і сказала, що небезпеки більше не має. Та я і сама це відчуваю, алеж, – вона трохи помовчала – в мене більше нема магії. – сказала тихо.

– Головне – ти жива! – запевнила її Марта – А магія… ти ж жила якось без неї.

– Так, але розумієте, я не можу добре пояснити, утім, відчуття таке, ніби, в мене нема руки чи ноги. Зараз це відчуття трохи відступило, та коли я тільки прокинулась тут було так боляче! – вона притиснула руку до грудей – Наче велика вогняна кулька обпікала мене зсередини! – її очі наповнились сльозами.

– Не плач, Меггі, – я погладила її по голові й пригорнула до себе – хтозна, може магія до тебе ще повернеться.

– Ні, – вона схлипнула – тут ціла купа цілительок приходила, і всі казали одне й те саме. Навіть, якщо житиму, то вже без магії. Та може, це на краще, там, де я живу ніхто магів не любить.

Флора присіла поряд з нею.

– Я не хочу тебе хвилювати, та хотіла все ж таки спитати, ти хоч щось пам'ятаєш про те, як тебе викрали?

– Пусте, я вже не хвилююся через це, багато разів питали. – Меггі знизила плечима – В цілому я не пам'ятаю нічого, окрім запаху.

– Запаху? – здивувалась я.

– Так, він був такий дивний, наче металевий. Запах металу.

Ми посиділи з нею ще пів години й пішли, тому що Меггі почала клювати носом.

Назад повернулися так само – через ректорський портал.

Ми провідували Меггі ще три рази, поки не закінчилась перепустка. Але нічого нового не дізналися.

А через два дні зникла Діана, теж з нашого курсу. Дар в дівчини був середній, проте, в неї дуже добре виходило перетворення предметів й створення ілюзій.

Після зникнення Діани, серед дівчат почалась паніка. Батьки писали ректору, з проханням забрати своїх доньок додому.

Дядько Роберт теж наполягав на моєму поверненні.

Обговорювати це питання повинні були завтра опівдні.

Ерік так і не з'явився. Після візиту до Меггі, я пригадала, що тоді він пішов зі свята, тому що у шахті сталась якась аварія. Шахті з Ортензієм. Ортензій пахне дуже специфічно. Може Меггі відчувала цей запах?

А що, як Ерік, якимось чином пов'язаний з усім цим? Що, якщо це він викрав дівчинку? Та навіщо? Ні, це безглуздя якесь, він не такий! Та, з іншого боку, що я, взагалі, про нього знаю?

Наступного дня нас розбудила сирена, ми підскочили на ліжках і почули голос декана Робертсона:

– Всім студенткам спецкурсу негайно піднятися до мого кабінету!

– Сталося щось погане. – похмуро сказала Флора.

Ми швидко одягли форму та вийшли з кімнати, щоб побачити таких само збентежених і заспаних дівчат.

– Може, вони вирішили відправити нас додому? – вигукнула Мері, чорноволоса магиня-стихийниця, так ми її називали. Найкраще вона вправлялась із вогнем.

Ніхто не відповів і ми всі разом поспішили до кабінету декана.

– Всі тут? – поцікавився він.

– Так – відповіли хором.

– Що ж, добре. Ви все одно дізнаєтесь, тож краще, якщо я вам все розкажу. На мій превеликий жаль, Діану М'єлль знайшли мертвою сьогодні вночі.

Хтось з дівчат скрикнув, хтось почав плакати. Марта міцніше стиснула мою руку, Флора ж, з відкритою неприязню дивилася на декана.

– Поки що достеменно не відомі причини смерті, одначе, так само як і Меган Уайт, вона була магічно спустошена. – він сперся на стіл і знав окуляри, – Ми вже все обговорили з ректором і вважаємо за краще, якщо ви всі поїдете додому. Для кожної буде виділена охорона.

– Та ми вже побачили, як працює ваша охорона! Дівчат викрали просто з академії! – вигукнула Мері й с кінчиків її пальців зірвалися червоні іскри.

Усі загуділи.

– Дівчата, – декан підняв руку вгору, закликаючи нас до тиші – по-перше академія і справді дуже добре охороняється! Як мені повідомили слідчі, попасти на територію так, щоб не спрацювали охоронні чари могли або ті, хто тут працює, або ж ті, кому дозволив я, або ректор.

Я подумала про Себастіана. Так і є, він отримав дозвіл.

– То ви хочете сказати, що це хтось з викладачів? – спитала Флора.

– Я нічого не хочу сказати, втім, і таку можливість не виключаю. Хоча, це було б безумство! – він помовчав – Можливо, це все ж таки чужинець, який знайшов спосіб обійти захист. В будь-якому випадку, всі учениці академії повертаються додому. Занять не буде допоки не знайдуть вбивцю!

– Що і наслідні магині додому поїдуть? – вигукнула Неллі, дівчина з багатодітної і дуже бідної сім'ї.

– Всі значить всі! Це все, що я хотів сказати. Повірте, мені дуже шкода дівчат! Ідіть збирайтеся, додому будете повертатися через мій портал з охоронцями.

Дівчата кинулися до дверей.

– Панно Штайн, затримайтесь на хвилину.

Він дочекався поки ми зосталися на одинці.

– Ви ж розумієте, що дівчатам потрібна охорона, тому що їх нема кому захистити? Що ж до вас, то ваш брат запевнив нас, що він ладен захистити свою сім'ю. Та й ваш дядько достатньо сильний маг, хоч і світлий.  – сам декан був темним магом.