Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

Посеред залу стояв мій давній знайомий – Бойко Антон. Ми разом вчилися, але він на рік старший. Познайомилися на одному з концертів на другому курсі, коли нас поставили у пару для танцю від факультету. Тоді ми й подружилися. Це надзвичайно талановита і крута людина. З ним і його дружиною Аліною ми досить довго спілкувалися. Але потім після випуску він переїхав за кордон, тому, як це часто буває, зв’язок обірвався, на жаль. 

– Нічого собі, які люди і без охорони, – звернулася я до хлопця, що саме обирав якийсь трек на ноутбуці. 

Він повільно обернувся і зустрівся з моїм насмішливим поглядом.

– Елька? – він немов не повірив, що перед ним стою саме я. – Чекай… Це що виходить… Я з тобою маю працювати? – видно було, що він шокований такою зустріччю.

Елька... Аж одразу приємна ностальгія. Так тільки вони з Аліною мене називали. Випадково якось прицепилось на одній з гулянок. До Алінки питань не було взагалі, вона просто піддалася впливу свого дивакуватого чоловіка, а от Антона я тоді у відплату почала звати Тотошкою. 

– Ну очевидно, що так, Тотошко, – я вже не стримувала сміх.

– З розуму зійти.

Він нарешті відмер, підійшов і стиснув мене в обіймах. 

– Мені так шкода, – тихо промовив він мені на вухо. – Ми дізналися про все дуже пізно. Намагалися зв'язатися, але Таша сказала, що тобі потрібен час.

– Все в минулому, не потрібно зараз це пригадувати.

– Добре, але мені болить, що нас з Аліною не було поруч.

– Антоне, все добре. До речі, як там Алінка?

– Няньчиться зі своєю маленькою копією, – сказав і тепло посміхнувся.

Мене завжди вражали стосунки цих двох. Вони були разом зі школи, якщо не помиляюсь з класу дев'ятого, потім разом вступили в університет, потрапили в одну групу і одружилися одразу ж на першому ж курсі. Виглядали вони, наче брат із сестрою, в хорошому сенсі. Обоє високі, з темним волоссям та карими очима. Їм всі пророкували швидке розлучення, але я вже тоді знала, що ці двоє просто створені один для одного. Зараз я тільки вкотре в цьому переконалася.

– У вас народилася донечка?! Вітаю! Боже, я дуже за вас рада.

– Так, ти просто зобов’язана до нас прийти в гості в найближчий час.

– Обов’язково, я й сама за вами скучила.

– Чудово. А тепер розповідай, як ти дійшла до того, щоб бути підставною зіркою, – сказав він суворіше. – В тебе проблеми?

– Не все так, як здається. Я просто допомагаю другові. 

– Елька, ти можеш мені довіритися, ми обов’язково все вирішимо.

– Але немає що вирішувати. Дійсно, я тут по своїй волі. А от ти давно тут працюєш? 

– Ну якщо ти так кажеш, то добре, – він пожав моє плече, а потім продовжив. – Я тут випадково, якщо чесно. Ми повернулися з США два місяці тому. Там, звісно, круто, але, як-то кажуть, в гостях добре, а вдома – найкраще. В мене було декілька пропозицій, але потім знайомий покликав мене на своє місце тут, оскільки сам переїжджає в інше місто. А від такого шансу не відмовляються, сама розумієш.

– Так, це гарна можливість заявити про себе у нашій сфері. А що з твоїм танцювальним шоу в Америці, якщо не секрет?

– Не склалося, – гірко посміхнувся друг. – Спочатку було все добре, але потім… Еллі, я з’являвся додому вночі і йшов на світанку. Аліна була майже весь час сама. Я ледь не втратив її і нашу доньку, подруго. Ніяка мрія не варта того, щоб втратити сім'ю.

– Мені шкода, Антоне, дійсно, – я знала, як друг марив цією можливістю. – Але я розумію тебе, немає нічого важливішого за рідних.

– Годі про сумне. Отже, я зараз твій хореограф. Нарешті відіграюся за всі наші тренування в університеті, де ти завжди намагалася бути лідером.

– Хех, хороші були часи. Ну добре, наставнику, чекаю наказів.

Ще й демонстративно поклонилася, на що Тотошка дзвінко розсміявся.

– Давай трохи порухаємося, розігріємо м’язи.

– Як скажете, о великий хореографе, – ну не могла я втриматися від сарказму.

– Не блазнюй, Елька. Будеш гарно себе поводити, дядько Антон навчить тебе декільком фішкам з Америки.

– О, ну все, це найкраща мотивація.

Я переодягнулася, і з хорошим настроєм ми почали наше тренування. Спочатку стандартна розминка, потім розтяжка. Антон, як і обіцяв, показав мені нереально круті рухи, які я точно буду тепер використовувати у своїй роботі. Я відчувала справжній кайф від заняття!

– Елька, а ти ще пам’ятаєш нашу хорео? – лукаво спитав мене раптом Антон.

– Ображаєш! Я ніколи її не забуду. Вона досі є однією з моїх улюблених.

– Тоді, може, згадаємо трохи минуле? В мене й трек є потрібний.

– Звісно, – я була на сьомому небі від щастя. – Вже й не думала, що колись зможу її знову виконати. Уявляєш, більше ніколи мені не зустрічався партнер, якому я могла б впевнено довіритися в таких складних підтримках.

– Просто я – найкращий, – задоволено протягнув друг.