Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

А на що я сподіваюсь, коли кидалась на нього з поцілунком? Думала він зіграє за правилами, які мені навіть не відомі?

Я не можу вимовити жодного слова. Мозок несподівано ввімкнувся, змушуючи усвідомити весь масштаб того, що відбувається. Я поцілувала Арона.

— Відпусти, — ледве чутно шепочу.

— Ще чого? — гарчить мені у відповідь.

Я дивлюсь поверх його плеча у панорамне вікно, сподіваючись, що Вета ось-ось зайде і врятує мене від власної дурості, але те, що я бачу, приводить мене в справжній шок, примушуючи забути про несподівано безглуздий порив.

— Боже, що він робить?

Вета та Єфим сидять у його машині й зараз він схопив дівчину як крихітне кошеня, що провинилося і намагається щось витрусити з неї.

— Хто? — Арон відпускає мене. Теж повертає голову до вікна.

— Єфим! Він зараз ударить її? — з жахом вимовляю я. — Зроби що-небудь!

— Я? А мені яка різниця? — байдуже смикає плечима. — Нехай самі розбираються.

— Мені є різниця! — на емоціях вигукую я. — Ароне, зроби, будь ласка, що-небудь!!! —  нуль реакції. — Добре, якщо ти не зробиш, зроблю я!

Іду рішуче до виходу, але Арон перехоплює мене.

— «Зробилка» ще не виросла! — гарчить у відповідь та виходить надвір. Біжу слідом за ним.

Арон підходить до червоного Порше Єфима та стукає у вікно. У цей момент, Вета вилітає з машини й мчить до мене.

— Швидко всередину! — наказую їй і з вдячністю киваю Арон.

Він невдоволено підтискає губи. В його очах застигає небезпечний блиск. Начебто його власні демони розпалили вогонь і чекають на жертву для жертовного спалення.

Єфим відчиняє двері, але не виходить. Арон швидко пірнає усередину. Через секунду виринає, стираючи з пальців кров.

— Не можна кривдити маленьких! — долітає до мене голос Арона і я закриваю рота долонею, усвідомлюючи що він щойно вдарив людину.

Пориваюся дізнатися, чи все з Єфимом гаразд? Адже якщо Арон із ним щось зробив, то це було з моєї ініціативи. Але ж я хотіла захистити Вету. Вчасно відсмикую себе. Арон йде в мій бік.

— До вечора, — підморгує мені. — Тепер за тобою малесенький борг.

Арон сідає у своє авто, а мене душить відчуття, ніби я щойно подала душу дияволові.