Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Яка незручна ситуація. Я точно не збираюся в ній бути третьою зайвою, точніше четвертою.

Поглянувши на Яніса, бачу, як міцно стиснута його щелепа і через зімкнуті зуби, він мало не гарчить на брата:

— Арон! Що це ще означає? — його крижаний погляд кинувся до хлопця, і якби в Арона була не така непробивна енергетика, він би точно прогнувся під натиском.

— Я вирішив, що вам треба поговорити! — як ні в чому не бувало, вимовляє молодший Адаміді.

Я гадки не маю що сталося між Янісом та Ольгою, але інтуїція підказує, що щось категоричне. І найдивніше, що Яніс почувається не дуже винним, на відміну від своєї дружини. Ольга ховає очі, розглядає стики підлогового кахлю.

Моторошна картина. Я ніколи не бачила, щоб настільки сильна і самовпевнена людина як Ольга, виглядала так мізерно.

— Чи не надто багато ти на себе звалив? — Яніс продовжує спопеляти брата поглядом, а я вирішую, що це ідеальний момент, щоб піти.

Моя метушня не залишається непоміченою. Під пильні погляди, я мовчки покидаю епіцентр пекла. Мені особистих проблем достатньо, забруднюватись чужими — я не хочу.

Дідько. Сережки. Тільки на порозі я згадую, що забула їх на столі. Гаразд, хай лежать. Наразі немає жодного бажання повертатися туди. Якщо Яніс їх викине, я не ображусь.

На роботу приїжджаю у пригніченому настрої. Я звикла, що це місце дарує умиротворення та затишок, а зараз мені хочеться до біса спалити цей бутік.

Переступивши поріг квіткового, помічаю на собі стурбований погляд своєї співробітниці. Вета стоїть біля столу, збираючи букет. Вирішую, що це найкращий спосіб відволіктися. Змінюю верхній одяг на фірмовий джинсовий фартух та приєднуюсь до Вети.

Її легкість та невимушеність завжди дивували мене, але сьогодні дівчина була особливо похмура, що на неї не схоже.

Може у повітрі щось розчинили? Навколо все здаються пригніченими.

— Ти сьогодні як ніколи витаєш у хмарах, — забираю з її рук стрічку і сама перев'язую пружні стебла троянд.

Не знаю навіщо, заводжу цю розмову. Просто тиша починає тиснути на мене. Думки раз у раз повертаються до Арона, затягуючи в непроглядну прірву.

— Леро, що на вашу думку любов? Вибачте за нетактовне питання, але ви довгий час одна. Ви поки що не зустріли «ту саму» людину?

— Мабуть, не зустріла… — кусаю нижню губу. — Для мене кохання це завжди бути самим собою. Не ховати почуттів.

На словах це все просто. Так просто було й у нас з Андрієм спочатку. Заборонені відчуття, адреналін. А потім раптом виросли якісь межі. Прийшло смирення, безліч заборон та таємних зустрічей.

— А яке кохання краще? Коли головою чи серцем? — не вгамовується Вета.

— Для мене краще вибухонебезпечна хімія, але ти не слухай стару жінку, — жартома вимовляю, — зараз я швидко тебе зіштовхну на криву доріжку.

Сама того не усвідомлюючи, я ніби говорю про Арона. Ні! Дурниці які. У нас з Андрієм теж була особлива хімія. Спочатку…

— Яка стара жінка, вам лише тридцять шість, — широко посміхається, заражаючи й мене своєю відкритою посмішкою. А коли зненацька з дзвоном відчиняються вхідні двері, її посмішка сповзає з обличчя.

Смикаю головою в той же бік і серце пропускає удар.

У бутік заходить молодший Адаміді. Його погляд заволокло пітьмою. Він весь у чорному. Справжній демон. На шиї більше немає пластиру. Там тепер красується чорний візерунок. Нове татуювання.

— О, Боже! Це Арон, — шепочу обтрушуючи руки об фартух. Не вірю своїм очам. Якого біса він тут робить?

— Хто такий Арон? — ледве чутно, з побоюванням вимовляє дівчисько.

— Молодший брат Яніса. Потім поясню.

Обходжу робочий стіл та прямую до хлопця. Побачивши мене, він недобре мружиться та прискорює крок.

— Не забувай свої брязкальця у Яніса вдома! — вкладає у розкриту долоню мої сережки й різко відсмикує свою руку, ніби я прокажена. — Ользі таке не подобається!

В мене починає кипіти агресія. Ользі таке не подобається, серйозно?

Як вдало знову відкриваються вхідні двері. На порозі з'являється не найприємніша людина у світі. Єфим — той ще мудак. Молода чоловік, який зустрічається з Ветою. Хоча не такий він й молодий... Прибирав до рук юну дівчину і тепер крутить їй, як заманеться. Але зараз я рада йому. При Веті, я не хочу з'ясовувати стосунки з Ароном.

Киваю Веті, мовляв, можеш вийти.

Чекаю, поки вона втече, сподіваючись, що й Арон випарується. Але він ніби тільки цього й чекав. Чекав, коли ми залишимося наодинці.

— Міг би не турбуватися! — стискаю прикраси в кулаку і йду до смітника. — Тобі робити нічого, Ароне? Не впевнена, що Оля прямо з піною біля рота кричала, змушуючи тебе прибрати ці сережки зі столу? Навіщо ти прийшов сюди? — викидаю сережки. Вони мені більше не приносять задоволення.

Розвертаюся, дивлячись на хлопця із викликом. Тільки він може так, з легкістю збентежити мої емоції. Вивести з рівноваги, змусивши втратити контроль.

Таке відчуття, наче йому це подобається. Подобається гнівати. Це особливий вид кайфу, який знайомий лише Арону.

Ненавиджу.

За лічені секунди Арон опиняється біля мене. Хапає за лікоть та смикає на себе. Я дуже близько до його обличчя. Відчуваю на губах тепле дихання й ледь вловний запах цигарок.

Я не знаю що сталося. Як взагалі це могло статися? У той момент я просто втратила контроль над собою і вп'ялася в відкриті губи молодика.

Низ живота опалює хвиля збудження. Грубі руки впиваються мій одяг мертвою хваткою, ще більше розпалюючи бажання. Це справжнє божевілля.

Арон задоволено гарчить. Я через поцілунок, відчуваю його усмішку. Відчуваю свою поразку.

— Куди? — він підіймає мене на руки й ставить питання прямо губи.

— У сенсі, куди? — через пітьму несамовитості, намагаюся глянути на нього.

— Куди мені йти, щоб трахнути тебе? Вгору? Хоча я не проти свідків. — Киває на вхідні двері, іронічно хмикаючи.

Це було досить гучно... Швидко ставить все на свої місця.