Читати книгу - "Віддай мені сина, Олександра Багірова"

– Я? Моя дитина? Ти серйозно? - запитую, а в голові порожнеча.

Почуваюся героєм ідіотських мультфільмів, якому по голові заїхали чимось важким і в нього перед очима зірочки літають.

– Не дитина. Дівчинка і хлопчик, - Славка хитро мружиться.

- Василіса вагітна? - дивлюся на неї і нічого перед собою не бачу.

- Ага ... Вісім місяців уже, - повідомляє з задоволеною либою.

- І ти тільки зараз мені це кажеш? - Хочеться схопити її і як слід струсити.

- Раніше не могла. Не відразу дізналася… потім свої проблеми були… – знизує плечима.

- Чому така впевненість, - важко зітхаю, - Що вони мої?

- У цьому не сумнівайся, - впевненість у її глосі.

Вірю Славці, вірю своїм відчуттям. Є щось, що ти просто сприймаєш як факт, що відчуваєш попри логіку. Хоча… зізнаюся, пізніше я все ж таки зробив синові тест ДНК. Надто у Василіси було бурхливе життя.

- Чому вона зникла, мені нічого не сказала? Хтось із них вважає себе батьком? – у горлі дере, мене б'є. Розумію, що я не знаю і десятої частки того, що зараз відбувається на волі.

Хто знав, що наші побачення наповнені образами, ненавистю та незмінною одержимістю принесуть такі плоди. Василіса, що ж ти наробила? Чому мені нічого не сказала? Я стану батьком! Ця думка перекриває всі інші. Захват, щастя, невимовна радість, переплетена з незмінною гіркотою. З голубкою нічого і ніколи не може бути просто.

- Лев повернув її собі... вивіз, сховав. Вадим шаленіє, знайти не може, - Слава обходить мене, кладе руки мені на плечі. - Нік, мені потрібна твоя холодна голова. Будеш психувати, пороти гарячку, піду.

Вона не жартує. Зміюка не прийшла заспокоювати та співчувати. Вона прийшла, переслідуючи свої інтереси. Безкорислива допомога – це не про Славу.

– Нормуль. Викладай, - киваю.

– Є можливість її викрасти. Мені нарешті стало відомо місце їхнього перебування. Але діяти треба негайно, поки діти не народилися, потім буде набагато складніше - обличчя її стає зосередженим, дивиться на мене невідривно, сканує.

- Викрасти? Сидячи тут? - дивлюся на неї у відповідь. - Ти маєш ідеї, як мені звідси вибратися? План, як її викрасти? - В очах бачу ствердну відповідь.

Слава не приходить для пустих розмов.

- Звичайно, - цокає язиком. - Нік, час вже перестати в мені сумніватися.

– Ціна? - знаю, що нічого і ніколи вона не робить безкоштовно.

- Дорого…ммм… дуже…

- Говори, що ти хочеш.

Слава не про гроші. Ніколи про них. Розплата за її послуги завжди набагато дорожча. Але вона знає, що я заплачу, зроблю неможливе, аби повернути зрадницю Василісу. Тому що попри все, я продовжую її кохати. Так, не пробачив та ненавиджу, але кохання сильніше. Моя одержимість ще більше розцвітає… Під серцем Василіси наші діти! Плоди шаленого кохання! Я стану батьком! Так, я готовий зробити все, що скаже Славка. Не замислюючись світ догори дном перевернути. Славка не прорахувалась, коли прийшла до мене. Вона знає, я знаю. Ми завжди розуміємо одне одного з єдиного погляду, цінуємо взаємовигідну співпрацю.

- Я не сама запускаю механізм, ти в курсі. Задіяні люди… ммм… багато людей, і кожному треба віддячити.

- Прописні істини, Славко. До суті переходь. Кому? Що?

- Я знала, ти мене не розчаруєш, - губи роз'їжджаються у зміїній тріумфальній посмішці.

Вона озвучила те, від чого в мене волосся стало дибки на потилиці. Я міг відмовитись, послати її. Ні, не міг.

Василіса та мої діти, вони коштували будь-яких жертв.